Настала весна. Зійшов сніг, і в палісадниках багатоповерхівок знову вилізли на світ божий. Монстри. Жахлики, від одного вигляду яких гидливо пересмикує і сам собою прискорюється крок. А ще доводиться відтягати від НИХ дитину. Тому що ВОНИ — це великі і маленькі м’які іграшки, за страшні провини засланці «прикрашати» приподъездные квітники.
А вина їхня, мабуть, справді жахлива. Напевно, вони ночами вставали і душили своїх господарів, метали в них тапочки, коли ті виходили в туалет в повній темряві, а, може, як-то на Хелловін загризли хазяйського хом’ячка. Ну, або просто пил в квартирі збирали. І ось одного разу господарі нишком, тишком, порадившись під кухонним столом, приймають мужнє рішення від них позбутися. Та не просто як-небудь так, а збоченим способом, «шоб краасива була». І здають їх на перевиховання до садового гнома.
Тільки забули мужні господарі, що плюш і штучне хутро — матерії, під відкритим небом, під дощем і вітром швидко втрачають всякий вид, крім непристойного. А вже після зими… І ось сидять перед під’їздами страховиська брудні, безформні, з втоптаної шерстю. Дрібні іграшки при цьому нерідко ще й насаджують на гілки кущів і дерев, як ніби це припаси девятисмерта. Або дерево болі в «Гиперионе» Сіммонса, ось така в мене асоціація.
Загалом, як ви зрозуміли, задовбали. Ніфіга це не красиво.
