Економія за мій рахунок

60

Задовбали любителі економити за чужий рахунок!

У моєї маленької, але гордої країні найзручніший спосіб пересування між областями — це потяг. Я часто ним користуюся, щоб дістатися зі столиці в інше місто до батьків у гості. Але в останні пару років такі подорожі стали лотереєю, тому що організатори шкільних екскурсій зметикували, що їздити на поїзді набагато дешевше, ніж замовляти автобус з водієм. І тепер половина сидячого вагона заповнена дітворою.

Діти абсолютно не відчувають, що вагон не належить їм повністю. Вони не можуть сидіти мовчки, а коли розмовляють, то зовсім не знижують голос, та й спілкуються часто одночасно. Вони бігають юрбами в проходах, б’ються, падають, стрибають з сидінням. В обов’язкову програму відвідування столиці входить «Макдак», так що над головою літають картопля фрі і залишки бургерів. Діти луплять один одного надувними молотками, дмуть в різноманітні пищалки і свистки. На зауваження не реагують взагалі, а коли я звертаюся до їх педагогам — ті говорять, що «онижедети».

Пересісти в інший вагон? Ну, сидячих вагонів зазвичай небагато, вони популярні, і вільні місця є не завжди. Плацкарт і купе коштують дорожче, та й місця там більше призначені для лежання, ніж для сидіння, і від них у мене потім все болить.

Але тепер, якщо я бачу у вагоні цю дитячу вакханалію, я тут же цікавлюся місцями в інших вагонах, як і інші навчені пасажири. Ось і виходить — заощадили батьки, а інші платять люди.