Я великий фанат кінематографа США, улюблені жанри — детектив, трилер (не плутати з жахами), бойовик (так-так, кіно про вертольоти) і комедії (гарні). Відповідно, я завсідник всіляких форумів, сайтів спільнот і по темі кіно. Читаючи чужі коментарі і беручи участь в обговореннях, можна додати чимало копійок в скарбничку гендерної спору.
«А че це герой на початку фільму реве?» — запитує хтось, судячи по ніку, жіночої статі, в коментарях до нещодавно вийшов детективу. Може бути, коментатор прогавив початок фільму? Так не може бути, адже власне саме після загибелі коханої дружини в автоаварії герой і, з дозволу сказати, «реве».
«І що він сидів півроку страждав, пішов би і всіх їх розніс!» — радить інше істота, вже чоловічої статі, головному герою іншого детектива. Зрозуміло, якщо ти б був поліцейським, дочка якого потрапила в засідку полюють за ним бандитів замість нього, ти б точно не страждав півроку — ти б їх усіх прям на місці на пиріжки б замісив.
«Не зрозумів, що він там над трупом сидів і плакав, його ж могли вбити». І правда, як можна плакати, коли терористи кращого друга в решето перетворили. Але це ще квіточки порівняно з помилкою, яку зЕкшн снив головний герой іншого бойовика (за що був обізваний ідіотом, мабуть, кожним першим коментатором): він посмів заплакати над тілом колишнього товариша по службі, який його зрадив і якого довелося вбити. Ну серйозно, адже зрада і бійка з тим, на кого завжди міг покластися — це привід для свята!
А ось відомий детективний серіал. У хлопця вбили наречену, він на допиті плаче. Половина коментаторів називає одну з найбільш напружених і драматичних сцен серії «якийсь довгою», «сопливої», «затягнути». Так серйозно, приятель, шампанське відкрий!
Анонс драми. Кожного другого цікавить животрепетне питання: «А головний герой — гей, да?» Може бути, драма про геїв? Ні! Просто герой у трилері має нахабство носити довге волосся і стильний шарф.
Та що там шарф! Якщо герой захоплюється тією ж кулінарією, колекціонуванням чого-небудь (крім спортивних автомобілів і холодної зброї) або в’язанням гачком — кожного десятого буде цікавити його орієнтація. А вже якщо він має нахабство дбати про власну зовнішність як-небудь, крім спорту та фітнесу, чи то кожного п’ятого. Герой не має права ходити по магазинах або довго вибирати одяг. Пам’ятаю, одного разу хтось на повному серйозі зацікавився, навіщо герой перед побаченням, на якому збирався робити пропозицію, зайшов в салон краси. Ну навіщо, навіщо він це зробив?! Може, хотів виглядати красиво перед коханою? Ні-ні, це виглядало б занадто просто…
«Екшн сно сильне кіно про мужнього чоловіка, який знаходить в собі сили зустрітися зі своїми проблемами лицем до лиця і знайти вихід з важкої життєвої ситуації». І інший — «двогодинна жуйка про якогось рохлю, який з власною дитиною поговорити не може». Сюжет? Та практично ідентичний! Просто в першому випадку — вдова з дочкою, а в іншому — вдівець, теж з дочкою, ось і вся різниця.
А це вже не коменти, а кінотеатр. Бойовик. Після батальної сцени перед початком наступної головний герой, просльозившись, говорить своєму другові, що про такому одного, як у нього, кожна людина може тільки мріяти. Тільки я вже, здається, не в кінозалі, а на стайні: інакше пояснити це раскатистое іржання я не можу.
Але ніхто, ніхто не запитає, чому це жінка з півтори години екранного часу сорок хвилин ходить по магазину з подружками. Ніхто не спантеличиться, чому вона пішла в салон краси. Ніхто не буде сміятися над сценою, де жінка купує солодку вату або уплітає десерт. А якщо з чоловіком — то це обов’язково «комічна сцена». Жінка може заплакати в будь-якій ситуації: від втрати близької людини до зламаного каблука або нігтя. «Дуже дратував цей ор, навіщо взагалі його зробили», — коментар до історичного бойовика про Першу Світову, де половина дії відбувається в польовому госпіталі. Ось до чого призвела гонитва режисера за реалістичністю — глядач незадоволений! Про плач з-за зламаного нігтя у чоловіка я взагалі мовчу — якщо таке відбувається, значить, перед нами комедія про маминого синка чи гея. Жінка може говорити кращій подрузі які завгодно ніжності, шепотіти на вушко, навіть поцілувати — і все це буде зчитуватися «дівочої дружбою», в той час як за звичайні дружні обійми в кадрі обидва героя будуть записані в геї. Жінка може скільки завгодно побиватися за померлому чоловікові, кинути роботу, страждати алкоголізмом, намагатися вчинити самогубство. Але якщо замінити героїню на героя, зараз же з’являться коментарі про «ганчірку» і «слабака», якщо він одразу ж після похорону дружини не завів собі подружку на двадцять років молодше себе. Дівчина хоче стати пожежником, як її загиблий батько? Клас, усі жінки в коментарях назвуть героїню прикладом для наслідування, ідейні феміністки піднімуть звичайне, по суті, кіно на щит. Хлопець хоче стати доглядальницею в лікарні, як мати? Фільм подивляться одиниці, сюжет характеризують як нудний і тупий. Дочка плаче біля ліжка вмираючого батька? Бідна дівчинка, яку важку драму зняв режисер! Поруч стоїть і плаче її майже дорослий брат? А чому половина кінозалу хихикає над його словами про любов до батька, адже ще недавно мої сусіди шепталися про «драмі»?
Ось такі спостереження завзятою киноманки. І це дуже сумно, адже кожна, абсолютно кожна людина має право на прояв почуттів. Він або вона мають рівні права плакати від болю, страждати, проявляти ніжність до друзів і близьким, бути зломленими зрадою або втратою, мріяти про що завгодно, яким би дивним не здавалося це глядачеві. Самі ж незадоволені, коли чергова шаблонна красуня картинно звалюється на руки чергового шаблонному мужньо-несгибаемому спасителя світу і його околиць.
