у 2010 році я працював експедитором, розвозив з водієм продукти по магазинах зі складу, і в черговий раз приїжджаємо в магазин великої торговельної мережі, черги не було, машина від’їжджала і ми оперативненько встали до пандусу, щоб розвантажитися, до слова сказати, розвантажувальна зона знаходилася у дворі житлового будинку, тому вантажник сказав нам швидше розвантажити товар на піддон, а відігнати машину щоб не заважала проїзду мешканців.
Сказано-зроблено, швидко-злагоджено ми з водієм вивантажили товар і він відчалив з двору, я ж залишився чекати приймальника. Стою, чекаю, вискакує жінка років сорока, адміністратор залу і починає нестямно волати, що мовляв якогось художника я тут разгружаюсь і заважаю проїзду мешканців (на магазин надходили скарги від мешканців), хоча я вже й встиг покурити. Так от, я людина по природі не конфліктний і вже тим більше з жінкою лаятися мені не представляла ніякого задоволення. Я, якомога тактовніше, кажу, жінка ну все вже давно розвантажено, про вашу проблему поінформований і нікому не створював перешкод.
Але тітка, видно зловила хвилю, аки справжній серфер і вже на чистому быдлянском почала мене лаяти на чому світ стоїть. Я, прикинувшись далай ламою, зберігаючи спокій мумії, кажу, та заспокойтеся, що ж ви так кричите (і вирішив шуткануть, ой зряааа), нервові клітини, кажу, не відновлюються. І тут Остапа понесло. Тітка кидається на мене і відважує мені по черзі правий бічний, лівий боковий, знову праворуч і знову ліворуч, а я що, я стою і нехило так ох… в дикому сум’ятті.
ну це добре, вона бачити перебесилась, бачить я не реагую, зникла, виходить дівчина і каже влаштовувати. закотив товар, взяли і я конкретно ох… в дикому сум’ятті відбув далі з водилой постачати продукти. кінець? не вгадали. через півгодини телефонує начальник і починає мене допитувати що та як, розповів пояснив, він перепитав, а не брешу я? я знову ох… в дикому сум’ятті. Ну і питаю, а в чому справа-то, начальник і каже, тьотя викликала ментів і пише заяву на мене, мовляв я її вдарив, ось тут я реально ох»їв, інакше і не скажеш.
Мораль байки проста: над пандусом висіли камери, менти глянули і до мене більше претензій не мали, що було далі з тіткою не в курсі. завіса.
