У 1960-х в СРСР розробляли амбітний проект облаштування на Місяці довготривалої бази. Програма вже вийшла на завершальну стадію, коли виникли непередбачені обставини, що змусили вчених згорнути проект.
Унікальні можливості
Сьогодні будівництво місячної бази є одним з головних пріоритетів російської космонавтики. Незважаючи на всі складнощі як з технічною реалізацією, так і з фінансуванням галузі відправка на Місяць автоматичних і пілотованих апаратів у планах на найближчі 15 років.
Цілей, які ставить перед собою Росія за створення місячної станції, багато. Але одна з них, на думку експертів, може запанувати над іншими. Мова про гелії-3, який використовується в термоядерних реакціях. У поверхневих шарах нашого супутника запаси його можуть досягати 2,5 млн т — це означає, що для забезпечення енергетичних потреб землян його вистачить як мінімум на тисячу років. Також база на Місяці може виступати в якості місця для проведення наукових експериментів в різних областях — геології, біології, астрономії.
Вперше ідея організації місячної бази виникла у Костянтина Ціолковського, але реальні обриси плани освоєння Місяця набули лише після війни. Розглядалися проекти ракетних двигунів, апаратів, що спускаються, місячних жител, систем життєзабезпечення. На початку 1960-х у публікаціях Сергій Корольов виклав свої погляди на освоєння Місяця, а також на розробку і використання місячних ресурсів. Конструктор наполягав на створенні постійно діючої місячної бази.
У 1962 році Корольов доручив ГСКБ «Спецмаш», яке очолював Володимир Бармін, розробку проекту місячної бази. Бармін був відомий тим, що керував проектуванням стартових майданчиків, звідки вирушали підкорювати космос всі радянські ракети. Ці проекти відрізняла простота і надійність. Такою повинна була стати і місячна станція. За чутками, Бармін відмовлявся починати проект, поки не буде відомий ракетоносій. Корольов його заспокоїв: «Ви займаєтеся базою, а я вирішу, як доставити її на Місяць».
Проект отримав назву «Зірка», хоча у вузьких колах зустрічалися й інші найменування — «Колумб», «Барминград». У документах ГСКБ «Спецмаш» проект значився як «ДЛБ» (Довготривала місячна база). «Зірка» як і раніше вважається самим серйозним проектом освоєння нашого супутника.
Експлуатувати місячну станцію мали намір в першу чергу в наукових цілях, хоча ряд дослідників припускає, що база могла стати ідеальним майданчиком для розміщення ракетних комплексів і відстежує апаратури, які були в недосяжності земних засобів ураження. Льотчик-космонавт Олексій Леонов визнає, що на Місячній планувалося обладнання стартових майданчиків, які могли служити як для цивільних, так і для військових цілей.
«Місячний поїзд»
Місце для місячної станції повинно було вибиратися з допомогою автоматичних апаратів. Спочатку передбачалося провести картографування ділянки, потім паркан місячного грунту з місця передбачуваного розташування бази і лише потім обстеження з допомогою місяцеходів району майбутнього будівництва.
Першопрохідцем на Місяці повинен був стати важкий безпілотний місяцехід, який спроектували для виконання підготовчих робіт. Спеціально для цієї машини на Ленінградському інституті авіаційного приладобудування був розроблений сканер, який міг фіксувати перешкоди і приймати рішення про подальший маршрут.
Невеликі транспортні засоби для переміщення по поверхні Місяця повинні були частково працювати від сонячних батарей, частково від акумуляторів. Однак машини, призначені для перевезення великогабаритних вантажів і екіпажу на далекі відстані, планували оснастити мобільними атомними реакторами. Так був розроблений «місячний поїзд», в проекті якого простежуються аналогії з моделлю санно-тракторного поїзда, використовуваного радянськими полярниками в Антарктиді.
На відміну від «полярного трактора», «місячний поїзд» не міг бути оснащений гусеницями, так як сила тяжіння на Місяці в шість разів менше земної, його рух повинні були забезпечувати колеса. При цьому кожне колесо за проектом мала власний електромотор, щоб відмова одного або декількох коліс не паралізував загальний хід. «Місячний поїзд», крім тягача з ядерним двигуном потужністю 10 кВт, припускав наявність бурової установки і житлового вагончика, де повинні були мешкати будівельники бази.
Головне — комфорт
На початковому етапі планування бази конструктори припускали обладнання місячних жител в природних печерах або нішах, однак незабаром відмовилися від цієї ідеї, так як на пошуки відповідного місця і його облаштування могли піти роки. Вирішив піти по шляху будівництва антарктичних станцій, тільки з урахуванням колосального перепад денних і нічних температур на земному супутнику.
Також швидко були відкинуті прямокутні форми конструкцій майбутніх місячних осель — їх місце зайняли сферичні і циліндричні модулі. Згідно з проектом, довжина жилих модулів досягала 8,6 м; діаметр — 3,3 м; повна маса — 18 т. На Місяць доставлявся укорочений блок довжиною не більше 4 м, на місці завдяки металевій гармошці він розтягувався до потрібної довжини. Всього було заплановано 9 модулів, кожен для конкретного призначення: лабораторний, сховище, майстерня, камбуз, їдальня, медпункт зі спортзалом і три житлових приміщення.
Інтер’єр в цілях зменшення тяжкості вантажів передбачалося наповнювати надувний меблями; житлові осередки, за рекомендацією психологів, проектувалися для двох осіб. Відчуття замкнутого простору, яке неминуче б з’явилася у мешканців модулів, повинно було нівелюватися за рахунок спеціально підбирається колірної гами і нових видів освітлення. Брав участь у розробці концепції приміщень Олексій Леонов також пропонував спорудити в одному з модулів невеликий басейн. Повнорозмірний макет місячної бази був створений на території ГСКБ «Спецмаш» і дуже сподобався космонавтам.
Робота місячної станції повинна була вестися вахтовим методом — 6 місяців двома командами космонавтів по 12 осіб у кожній. Відомо, що вже були підібрані екіпажі для місячних кораблів, а польоти планувалися на кінець 1980-х. Проект Барміна був на високій стадії готовності, проте підвела надважка ракета Н-1, з допомогою якої база повинна була надходити на Місяць. Програма була закрита 24 листопада 1972 року, коли аварією закінчився вже четвертий за рахунком запуск «місячної ракети» Н-1. У цей час Сполучені Штати готували шосту і останню висадку людей на Місяць. Проект «Зірка» став найбільшою невдачею Сергія Павловича Корольова, реалізація ідеї будівництва місячної бази була відкладена до кращих часів.
