«Мажор» — сучасний сленг, вживається для назви молодих людей із середовища «золотої молоді» (від фр. jeunesse doree), чиє життя і майбутнє влаштовують і визначають їх впливові батьки.
Під час Великої Вітчизняної війни багато сини високопоставлених радянських державних і військових діячів, військових командирів стали в єдиний солдатський стрій, чим заслужили повагу сучасників і нащадків. Вони так само, як і діти робітників, селян та інтелігенції воювали, отримували поранення і гинули.
Це всенародне єднання і стало однією з головних, визначальних причин перемоги над ворогом.
* * *
«Син за батька не відповідає!» — ці крилаті слова керівника Радянської держави В. В. Сталіна (в період з 1924 по 1953 рр..), під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. – Верховного Головнокомандувача, були відомі в Радянському Союзі майже кожному.
Однак, кожен із синів відомих у країні людей, пішов на фронт захищати Батьківщину від німецько-нацистського навали, чудово розумів, що прояв їм боягузтва, малодушності або, може завдати непоправної шкоди авторитету сім’ї, авторитету батька, або доброї пам’яті про нього. А для деяких їх них належність до особливого соціального стану стала злим, фатальним роком в долі.
Про те, як воювали «мажори» 1940-х років, залишилося досить багато свідчень. Про це розповідають справжні документи воєнного часу – нагородні листи, бойові характеристики, спогади сучасників, назавжди відобразили особистий внесок кожного з цих воїнів у загальну справу перемоги над ворогом.
Це досить об’єктивні сторінки життя молодих людей, які, незважаючи на своє «особливе» походження, накинули шинелі і пішли воювати, повною мірою розділивши долю однолітків свого покоління…
* * *
Молодший політрук ГОРКІН Юрій Олександрович, 1921 р., 31-а танкова бригада (29-й танковий корпус, 5-а гвардійська танкова армія, 2-й Український фронт), командир взводу автоматників, російська. Місце народження: р. Твер, Тверської області, РРФСР. У 1939 р. добровільно вступив в РККА*.
*Звання та посаду вказані станом на грудень 1943 р.
* * *
Син радянського державного і партійного діяча, секретаря Президії Верховної Ради СРСР (1938-1953 і 1956-1957 рр.) Олександра Федоровича ГОРКІНА – ГОРКІН Юрій Олександрович народився р. Твер, Росія.
Учасник радянсько-фінляндської війни 1939-1940 рр ..
У боях Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 р.
У кровопролитному бою 19 – 23 серпня 1941 р. в районі Сурсько-Михайлівка, що в 40 км на південний захід р. Дніпропетровська, Україна, молодший політрук 1-го ескадрону 132-го кавалерійського полку Ю. А. Горкін був важко поранений в голову, і евакуйований до лікарні с. Нова Прага (тепер Олександрійського району Кіровоградської області), Україна.
За мужність і стійкість, проявлені в бою, політрук Горкін був нагороджений орденом Червоного Прапора, однак, отримати нагороду він зміг лише через три роки.
Через кілька днів після прибуття в лікарню с. Нова Прага була окупована німецько-нацистськими військами.
Важко поранений політрук Червоної Армії, який був оформлений як біженець, який постраждав від війни, змушений був знищити всі свої документи. Цим він відвів небезпеку від свого його медичного персоналу, а також від загрожувала йому небезпеки, абсолютно неминучою, у випадку впізнання його, як сина одного з працівників «Кремлівського державного апарату» (під час війни підпис його батька – Горкіна Олександра Федоровича – стояла практично на кожному Указі Президії Верховної Ради СРСР, на кожній грамоті Героя Радянського Союзу – авт.).
Його виходила місцевий фельдшер Соколова Христина Яківна.
Коли Юрій Горкін трохи зміцнів, він став працювати в цій же лікарні – чорноробом, оскільки необхідно було хоч якось себе утримувати.
З окупацією політрук не змирився. Він організував підпільну групу в лікарні, налагодив зв’язок з місцевими партизанами.
З наближенням Червоної Армії, що йде на захід, Горкін пішов до партизанів, і став воювати в партизанському з’єднанні, яким командував полковник І. Д. Діброва.
У грудні 1943 р., коли партизани з’єдналися з Червоною Армією, молодший політрук Юрій Горкін був затверджений на посаді командира взводу автоматників танкової бригади, і відважно воював, аж до чергового поранення.
За мужність і героїзм, проявлені в рядах танкістів, був нагороджений другим орденом Червоного Прапора.
Влітку 1944 р. Юрій Горкін був комісований по пораненню, і відправлений у запас. У тому ж році поступив в Московське вище технічне училище ім. Баумана, яке закінчив з відзнакою.
В подальшому працював на викладацькій роботі в Московському інституті радіотехніки, електроніки і автоматики (МІРЕА). Доктор технічних наук, професор.
Помер (?) році. Похований у Москві, на Новодівичому кладовищі.
* * *
З подання до ордена Червоної Зірки:
«…Молодший політрук ГОРКІН особистою хоробрістю і мужністю протягом всього бою під сильним мінометним і артилерійським вогнем утримував район оборони ескадрону і влучним кулеметним вогнем знищував групи німецьких солдатів і офіцерів.
У цьому бою був поранений, але продовжував вселяти дух впевненості у бійців, закликаючи до перемоги над ворогом.
Командир 28-ї кавалерійської дивізії полковник СОКОВИЧ. 5 жовтня 1941 р.
Гідний нагородження орденом Червоної Зірки*.
Командувач 21-й армією генерал-майор ГОРДОВ. 13 жовтня 1941 р.».
*Наказом ВС Південно-Західного фронту № 1/н від 05.11.1941 р. нагороджений орденом Червоного Прапора.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 682524, д. 418, л. 87.
* * *
З подання до ордена Червоного Прапора:
«…Командир взводу автоматників тов. ГОРКІН з 1942 р. по 1943 р. перебував у партизанському загоні тов. Діброва, де брав активну участь у роботі диверсійних груп проти німецько-фашистських загарбників.
Під час з’єднання 31-ї танкової бригади з партизанами, які перебували в Чорному лісі, разом з іншими партизанами до складу 31-ї бригади був переданий і тов. Горкін, який очолив групу автоматників.
Діючи в районі Дмитрівки, Олексіївки, і в районі гір. Знам’янка, тов. Горкін раптовими нальотами на розташування противника знищив десятки німецько-фашистських загарбників. Особисто сам взяв у полон одного офіцера і трьох унтер-офіцерів 167-ї піхотної дивізії.
Беручи участь в розвідці в с. Олексіївка, захопив «язика» з штабний картою 204-го полку противника, при цьому знищив охорону штабної машини.
Документи і карта, здобуті тов. Горкиным, дали можливість без втрат оволодіти укріпленим опорним пунктом Дмитрівка, а поряд з цим була встановлена і угруповання противника в районі гір. Знам’янка.
Дії тов. Горкіна були виключно сміливими, рішучими і зухвалими.
За проявлені мужність, рішучість і героїзм у боротьбі з німецькими загарбниками тов. Горкін гідний урядової нагороди – ордена Червоного Прапора*.
Командир 31-ї танкової бригади підполковник МОЛЧАНОВ. 22 липня 1944 р.».
*Наказом ВС 5 гв. ТА № 116/н від 08.08.1944 р. нагороджений орденом Червоного Прапора.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 686196, д. 2050, л. 242.
* * *
ПАМ’ЯТАЮТЬ ЛЮДИ…
(Інтерв’ю через 70 років!).
2013 р. З конкурсної роботи учениці 10-го «Б» класу Ново-Празького навчально-виховного комбінату Дарини Васильєвої (с. Нова Прага Олександрійського району Кіровоградської області, Україна) на тему: «Історія малої Батьківщини – життя в німецько-нацистської окупації».
Бесіда зі свідком життя в німецько-нацистської окупації в с. Нова Прага ШЕВЧЕНКА Раїсою Олександрівною, (1924 р.), колишньої місцевої лікарні медсестрою.
«…Коли фашисти увірвалися в селище, лікарня готувалася до евакуації. О 10.00 ранку на центральну вулицю в’їхали мотоциклісти. Чергові по військкомату Семененко, Абдулов і інші почали відстрілюватися, але загинули.
Лікарі евакуювалися, залишилася тільки фельдшер Соколова Христина Яківна. За кілька днів до початку окупації селища привезли трьох бійців Червоної Армії. Один з них молодий чоловік, був поранений в голову. Його звали Юрій Олександрович Горкін. Поранених оформили за документами, як цивільних. Юрія виходила Христина Яківна Соколова. Він залишився працювати в лікарні водовозом.
На території, де знаходилася раніше автоколона (вул. Леніна), німці організували табір для військовополонених. Поранених відправляли в лікарню, до них приставляли поліцейських.
Одного разу, коли Раїса Шевченко обклеювали вікно в палаті, до неї звернувся хворий, із військовополонених, з проханням передати лист матері на Донбас. Хоча це було й небезпечно, Раю погодилася. Вона організувала зустріч сина з матір’ю, яка приїхала в Нову Прагу, і зупинилася на квартирі Колтунов у Тевелового мосту. Через Юрія Горкіна принесли одяг для полоненого хлопця Балахнина, і чекали, коли Раю заступить на чергування, щоб вивести його з лікарні.
У грудні 1943 року, після визволення села, Балахнин написав лист в селищна рада – турбувався, залишилися живі його визволителі. А через деякий час отримали другий лист – від його друга, який повідомив, що юнак загинув у Новгородки.
У підпільній організації було 12 осіб. Збирали їжу для полонених, намагалася передавати ліки для хворих. Одним з активних учасників підпільної організації був Юрій Горкін.
Підпільники отримували бланки різних окупаційних документів. Горкін їх заповнював німецькою та російською мовами. Рятували від рабства юнаків і дівчат. Участь у роботі підпільної групи брав також Решетняк, інженер-шляховик з Києва.
Серед звільнених полонених Раїса Олександрівна пригадує жителя Донецька. Був такий випадок, коли, видавши бранця за померлого, його вивезли за територію лікарні і перевели в будинок, де проживала Павлова Віра Іванівна (вул. Червоноармійська). Згодом його забрав брат.
Також допомогли Тані Держицкой з Білорусії, яка до війни була студенткою Ленінградського педінституту. У перші тижні війни дівчина закінчила скорочені курси медсестер, і до березня 1942 р. перебувала в блокадному Ленінграді. Тільки на Кавказі вона позбулася постійного відчуття голоду. І там незабаром з’явилися німці.
Разом з подругою вирішили добиратися до рідного дому в Білорусії. Пізньої осені хвора дівчина опинилася в Новій Празі. Їй допомогла піднятися на ноги Христина Яківна Соколова і Раю Шевченка. Звичайно, дівчина розповіла про себе все відверто. Раю, в свою чергу, не тільки розповіла про те, що вона є членом підпільної групи Новопражского лікарні, але і познайомила її з керівником підпілля Юрієм Горкиным.
Перед звільненням селища репресії почастішали. Вирішили, щоб не потрапити до рук фашистів, піти в партизанський загін. Підпільників проводжав Плотнір Федір Миколайович.
В одному з боїв, які вів партизанський загін, Юрій був поранений і переправлено в Москву на операцію…».
* * *
На фото: 1946 р. Студент 3-го курсу факультету точної механіки МВТУ їм. Баумана, сталінський стипендіат Юрій ГОРКІН (Газета «БАУМАНЕЦЬ», № 47 від 4-го грудня 1946 р.).
Леонід ІГНАТЕНКО, випускник РУДН 1978 р.
