Мої прекрасні пікселі

32

Коли мені було на кілька років менше, ніж зараз, коли я була молодою і дурною, то познайомилася в інтернеті з хлопчиком.

Ми мило спілкувалися тривалий кількість часу. Я закохалася. Мріяла, що він приїде до мене, готувала всякі рукотворні подарунки.

Посварилася з усіма друзями, тому що проводила в інтернеті весь вільний час, листуючись з ним. Посадила зір. Адже сидіти по 12-20 годин за комп’ютером кілька місяців поспіль — це дуже корисно. Загалом, чекала, сподівалась, вірила.

Потім цей хлопчик перестав заходити в інтернет. Просто пропав — і все. Я дізналася від його подруг про те, що він помер. І мене, знаєте, понесло. Я кинула навчання, була в депресії, яка тривала кілька років, лежала в лікарні, перебивалася з роботи на роботу, жила чорт знає де, тому що з общаги мене теж вигнали. На роботах посадила здоров’я: в мінус сорок прибирала сніг, розвантажувала скриньки в магазинах, носила меблі на дев’ятий поверх без ліфта.

А потім я дізналася, що це був не хлопчик, а три дурні дівчата, які вирішили пограти, а награвшись, «вбили» живого для мене людини.

Задовбали такі люди, які жартома ламають іншим життя. Тому що я дуже закохалася в ці пікселі і дуже страждала, коли їх не стало.