Одного разу стукнуло мені в голову в кімнаті вікна помити. А треба зазначити, що живемо ми на восьмому поверсі.
Чоловік побачив, що я збираюся приводити вікна в порядок, зголосився допомогти. Сказав, що це небезпечна для жінки робота, і що сам помиє вікна з вулиці, а я зсередини помию.
Я вирішила свою роботу зробити першої. Навела чистоту і блиск віконних рам з боку кімнати, протерла підвіконня, і закінчивши процес, пішла інші справи робити. А точніше готувати для чоловіка і дітей обід.
Тим часом чоловік подався виконувати свою частину роботи, облагороджувати вікна зовні вулиці.
Я його звичайно попередила, щоб там був обережнішим, все-таки не перший поверх і не другий. Готую на кухні їжу, а сама краєчком вуха прислухаюся. Що там у кімнаті відбувається.
Мій возиться з миттям, так ще й наспівує мелодію «Не кочегари ми, не теслі… (потім) А ми монтажники висотники…»
І раптом! Чую приглушений крик! Я в цей час посуд мила. Коли воду закрила, чую тиша в кімнаті повна, чоловік пісню співати перестав, і ні звуку…
У мене аж серце забилося. Коліна підігнулися і сповзла на табуретку. Сил немає піднятися, від страху ком у горлі, слова вимовити не можу…
Потім потихеньку піднялася і побрела в зал… Заходжу, дивлюся, нікого немає, чоловіка немає, вікна навстіж, губка валяється на підлозі, і тільки вітер шторки колише.
Мені аж погано стало.. І саме страшне, що можна побачити, один тапок на підвіконні…
Я як закричу на весь будинок! Мої крики, зойки напевно весь будинок почув! Кричала і плакала так голосно, аж захлинаючись, що нічого більше не чула навколо.
Потім крізь свої голосіння чую голос чоловіка зі спальні: » Тань, Танюш, Я тут…. «
Я рвонула в спальню, бачу чоловік на ліжку лежить і тримається за ногу. Особа нещасне таке, страдницький.
— Тань, я схоже ногу зламав або вивихнув, коли злазив з підвіконня, боляче дуже… Не хотів тебе турбувати, думав полежу трохи, все пройде… Ти чого так закричала то?
Тут мені захотілося і заіржати і вбити чоловіка одночасно! Ні, ну Ви подумайте, ну не дурень чи що ??
З тих пір вікна я завжди сама мила, і зовні і зсередини, не дозволяла йому навіть доторкатися до них. Чоловік завжди сміявся з мене, коли я їх мила і постійно пригадував той випадок.
