Працював інструктором з боулінгу в нічному клубі. Друга година ночі, спати охота, на каву вже дивитися не можу. Вже години півтори немає ні одного клієнта — я завалився на диванчик на другому поверсі (там камери не бачать) і спокійно собі релаксую.
Приходить компашка прямо з «нічника»: один бідолаха-хлопець і троє дівчат, дуже вже напідпитку (як я зрозумів, в однієї з них був день народження). Мене, сонного, відразу ж засинали стандартними питаннями і попросили підібрати кулі. З почуттям виконаного обов’язку я всівся в барі і став спостерігати за молоддю.
Іменинниця то і справа чуділа: то шампанське перекине, то кине м’яч на іншу доріжку. Через півгодини дівчина пішла до вбиральні, повернулася з рулоном туалетного паперу і почала їй обматываться! Дитячий садок, їй-богу. Я, тихенько поржав в кулак, запропонував їй заспокоїтися і вести себе більш адекватно. Іменинниця, показуючи на мене пальчиком, скрикнула:
— Ось цей хлопець, він… він мене не любить! Він на мене кричить! Ні, він, звичайно, хороший (окидає оцінюючим поглядом), але кричить!
Ай-ай-ай, яка ж я огидний! Компанія пішла, але події цієї ночі ми ще довго згадували всім колективом. Люди, не треба стільки пити!
