Дотримуйтесь дистанцію!

23

Задолбашек про громадський транспорт і метро зокрема на цьому сайті більше ніж, і я хочу підкинути своє поліно в загальний багаття обурення.

Мене не дратують люди, що зупиняються посеред переходу, щоб подивитися/почитати/просто подумати, я в змозі обійти їх і піти далі. Хоча кожен раз задаюся питанням: навіщо вони це роблять?

Мене майже не злять шановні громадяни, забігали в вагон, не даючи мені вийти. Впевнена, у цього мужика явно був вагомий привід відтіснити досить тендітну дівчину вбік так, що у неї трохи рука не хруснула.

Я знаходжу певного роду дзен, коли зустрічаюся з індивідами, що займають два, а то і три сидіння своїми пакетами. Я розумію, Його Величність Пакет стомився після складного дня, з усіма буває.

Але ось що по-справжньому мене дістало, так це люди на ескалаторі. Я не говорю зараз про тих, хто бігає за ним, тупочучи стадом слонів, або постає там, де як раз ці слони тупотять, тим самим створюючи пробку. Я кажу про тих людей, яким якась релігія не дозволяє вставати на ескалатор через сходинку від попереднього пасажира. Що це, шановні? Бажання скоріше потрапити в пункт призначення, тупість чи якісь дивні нахили?

Я розумію, що громадський транспорт — не зовсім те місце, де взагалі має сенс заїкатися про особистий простір, але справа навіть не в ньому. Я можу стерпіти сопіння мені в спину або навалившегося майже всім вагою юнака. Але ж саме вони потім мені наступають на п’яти в буквальному сенсі, коли сходи-чудесница досягає верху. Вони ж і штовхаються, і лаються, і штовхаються. Це, знаєте, неприємно і не дуже зрозуміло, що за бажання — стати якимось сполучною ланкою в людській многоножке. Мені ось многоножкой бути не хочеться, шукайте собі інші ланки для ланцюжка.