Тут завжди чисто, не буває бунтів і навіть немає карцерів, а ув’язнені ведуть себе тихо, як мишки. Але при цьому фахівці по праву називають японські в’язниці одними з найжахливіших у світі. Не страшні, не небезпечних, а саме жахливих.
Що ж там таке твориться?
Особливого секрету з тюремного режиму японці не роблять, просто мало хто взагалі хоче піднімати дане питання. Як пояснити, що за ґратами людина різко втрачає у правах і навіть посміхатися повинен строго певним чином? Краще, звичайно, взагалі не піднімати очей, не розмовляти, ні про що не просити. Все одно все це заборонено.
Ніякого свавілля немає і в помині, в’язнів спеціально змушують робити одні і ті ж, часто безглузді дії. Наприклад, складати папір в декілька шарів, щоб потім розігнути назад.
Як ходити, куди ходити, коли ходити — на все є регламент, так що ініціативність і робота мозку зникають геть
Сейдза — традиційна японська поза сидіння на зігнутих ногах, але у в’язниці змушують робити це годинами. М’язи і суглоби атрофуються, а спробуєш встати, так покуштуєш кийки охоронця. Ті, кого поміщають під покарання, опиняються у крихітній кімнатці в такій позі на весь день.
І потім у них залишаються сліди на попі, нагадують пролежні. Не так вже й рідкісні випадки, коли в’язні вдаються до суїциду — навіщо плекати надію і мучитися?
Медицина у в’язниці суворо номінальна: сюди ніхто не хоче йди працювати, а тутешні лікарі не горять бажанням щось робити для пацієнтів. Майже всі тюрми не опалюються заради економії енергії, в ув’язнених немає теплого одягу і ковдр, але хвороби ніхто не лікує. Немає епідемії та ладно, начальству спокійніше, а кілька обморожень — ну чого їх жаліти, право?
Зручності укладеним не покладені, а ще їм не можна спати інакше, крім як на спині, розкинувши руки і ноги. Поміняєш позу — отримаєш стусан від охоронця
Ті, кого засудили на страту, ніколи не знають дати її звершення. Для них очікування смерті в прямому сенсі стає страшніше самої смерті, адже воно може тривати роками і щоранку ти не знаєш, що принесе скрегіт ключа в дверному замку. Очікування страти ув’язнені проводять на самоті.
Ніяких контактних побачень немає: не можна потиснути руку або поцілувати близької людини — тільки розмова через скляну стіну і не більш півгодини. Призначити побачення просто так нереально, а список осіб, яким дозволено бачити ув’язненого, зводиться до адвоката та членів його сім’ї.
Пересічні японці страшно бояться своїх в’язниць і готові зробити все, щоб туди не потрапити, тому що нерідко це квиток в один кінець. Можливо, тому в Японії — один з найнижчих відсотків ув’язнених на душу населення. Так і злочинність низька.
