Євсєєв Олександр
Учасникам перших атомних навчань рекомендували забути, що вони побачили і дізналися
Перша в СРСР атомна бомба випробувана 29 серпня 1949 року на Семипалатинському полігоні («Полігон світового значення»). Другою важливою віхою в історії створення ядерної зброї стали проведені 65 років тому корпусні навчання. Вони пройшли 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні.
Навколо цих навчань досі маса різних версій, чуток, страшилок про нібито численні жертви серед військовослужбовців Радянської армії. А як насправді?
29 вересня 1953 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР перед Збройними Силами було поставлено завдання по підготовці до дій в умовах застосування ядерної зброї. Це було викликано тим, що збройні сили та громадянська оборона Сполучених Штатів вели все більш інтенсивну підготовку до атомної війни, напрацьовували унікальний досвід виживання в ній. Бомбардувальники США з ядерними боєприпасами на борту все частіше вторгалися в наш повітряний простір. У планах американських стратегів (Operation Dropshot – «Немислиме»), нині розсекречених, наступною метою після Хіросіми і Нагасакі значився Радянський Союз.
1 листопада 1951 року на Невадском випробувальному полігоні були проведені навчання Buster Dog, в ході яких підірваний ядерний боєзаряд потужністю 21 кілотонн. Окремі підрозділи військ, що знаходилися на відстані близько 11 кілометрів, після вибуху здійснили марш-кидки, пройшовши в кілометрі від епіцентру. Згодом відбулося ще сім подібних маневрів, в ході яких підірвані десятки ядерних зарядів, а кількість учасників склала не менше 55 тисяч військовослужбовців.
До 1954 році стратегічна авіація США мала на озброєнні понад 700 ядерних бомб. З урахуванням двох атомних бомбардувань японських міст американці провели вже 45 вибухів. У Радянському Союзі до цього часу минуло лише вісім випробувань ядерної зброї, а досвід військових навчань з застосуванням був відсутній.
Передбачалися заходи на випадок, якщо ситуація вийде з-під контролю. Вони були схвалені спеціальною комісією під керівництвом Курчатова»
Навесні 1954 року рекогносцирувальної групою під керівництвом генерал-лейтенанта Івана Глєбова була проведена оцінка Тоцького полігону, розташованого між Самарою та Оренбургом, який визнали придатним за умовами забезпечення безпеки. З урахуванням необхідності евакуації населення (до 2000 осіб) і термінів осінніх польових робіт ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР визначили дату проведення навчань з 1 по 15 вересня 1954 року.
Були сформовані зведені військові частини і з’єднання, які представляли всі роду військ з різних районів країни. Залучалося близько 45 тисяч особового складу, 600 танків і САУ, 500 гармат і мінометів, 600 бронетранспортерів, 320 літаків, 6000 тягачів і автомобілів. На навчання запросили керівництво всіх родів військ і флоту, командування військових округів, ППО, флотів і флотилій, а також міністрів оборони дружніх країн.
Рішенням ЦК КПРС відповідальність за проведення робіт розподілялася між Міністерством оборони і Мінсередмаш. МО СРСР відповідав за підготовку і проведення навчання, транспортування атомної бомби, безпека військ і населення, точність скидання боєприпасу. Мінсередмаш ніс відповідальність за доставку ядерної зброї до місця збирання, зберігання, спрацьовування на заданій висоті… Відповідальність за спорядження бомби покладалася на заступника начальника КБ-11 Володимира Алфьорова. Процес контролювали міністр середнього машинобудування В’ячеслав Малишев, академіки Ігор Курчатов, Микола Семенов, головнокомандувач ВПС Павло Жигарев. Всі цікавилися не тільки ходом робіт, але і настроєм особового складу.
Після остаточної підготовки авіабомба з допомогою спеціального візка була доставлена до літака-носія, підвішена на спеціальному утримувачі в бомболюк, закріплена бічними упорами.
Для безпеки військ і місцевих жителів у штабі була створена спеціальна служба, розроблено план дій при ядерному вибуху, пам’ятки військовослужбовцям та населенню. Все це робилося виходячи з очікуваних наслідків вибуху. Передбачалися заходи на випадок, якщо ситуація вийде з-під контролю. Вони були схвалені спеціальною комісією під керівництвом Курчатова. До неї увійшли академік Семенов, член-кореспондент Академії наук СРСР Михайло Садовський, генерали Віктор Болятко і Борис Малютов. Міністерство середнього машинобудування представляли Алфьоров і Юрій Гаврилов. А потім затверджені Маршалом Радянського Союзу Жуковим і міністром середнього машинобудування Малишевим. Документи підтверджують, що заходи виключали вплив уражаючих факторів на особовий склад понад встановлених санітарних норм. За свідченням очевидців, саме серйозне увагу приділялася відпрацюванню дій у момент вибуху і при подоланні ділянок, забруднених радіоактивними речовинами. Наприклад, місця з прогнозованим рівнем радіації понад 25 рентген в годину оголошувалися закритими, позначалися спеціальними знаками, війська зобов’язані були їх обходити.
Навколо наміченого епіцентру встановили заборонену зону радіусом вісім кілометрів. Війська і населення прилеглих сіл були виведені з неї за п’ять діб до початку навчань. По периметру виставили охорону. Допуск проводився тільки через КПП за спеціальними документами.
У день навчань 14 вересня 1954 року обидва літака-носія Ту-4 завантажили по одній атомній бомбі, екіпажі приготувалися до виконання завдання. Наказ на зліт надійшов командиру екіпажу підполковнику Василю Кутырчеву. Бойова задача була виконана успішно: скинута штурманом-бомбардиром Кокоріним з восьми тисяч метрів атомна бомба вибухнула в 9 годин 33 хвилини за московським часом над метою на висоті 350 метрів.
Георгій Жуков при розборі і підбиття підсумків навчання високо оцінив роботу екіпажу літака-носія. Кутырчеву за успішне виконання завдання було присвоєно військове звання полковник, Указом Президії Верховної Ради СРСР він був нагороджений орденом Леніна. Інші члени екіпажу також відзначені орденами.
Війська через два з половиною – три години після ядерного вибуху з урахуванням забезпечення безпеки пройшли за уточненими радіаційної розвідки на маршрутах передбаченому відстані від епіцентру. Після завершення маршу проведені дозиметричний контроль людей и техніки, санітарна обробка військовослужбовців, замінено верхнє обмундирування. Але головне – ніхто не постраждав. А яким виявився збиток для інженерних споруд і макетів?
За сигналом «Уран»
Ядерного удару зазнали батальйонний район оборони, КП командира стрілецького полку, позиції артилерійських груп, зразки бойової техніки та озброєння, розташовані згідно з тактичною обстановкою. З метою дослідження дії ядерного вибуху на оборонні споруди виставлено додатково 15 досвідчених груп різних зразків ВВСТ, а також 500 піддослідних тварин. Вони розміщувалися на різній відстані від епіцентру (від 250 до 5000 м). Дослідженням вражаючих факторів вибуху займалися офіцери чотирьох відділів групи спеціального забезпечення навчань, використовувалися 1200 вимірювальних приладів.
Мало хто знає, що літак-носій з підвішеною атомною бомбою піднявся з аеродрому Володимирівка і скинув бомби РДС-2. Через 45 секунд на висоті 350 метрів від поверхні землі стався ядерний вибух. Відхилення від мети склало 280 метрів. Згодом генерал Болятко розповідав, що в цей момент міністр оборони Маршал Радянського Союзу Микола Булганін, керівники навчання разом з запрошеними іноземними гостями перебували у відкритому дерев’яному павільйоні на горі Ведмежа (висота 268,6 м). До епіцентру вибуху – трохи більше 10 кілометрів. В цілях безпеки, що знаходилися там, воєначальникам належало розміщуватися в укриттях. З обов’язку служби Болятко намагався направити представників дружніх країн в бліндажі, але генерали не слухалися. Коли ж він звернувся за допомогою до Жукову, той відповів: «Не турбуйся, нехай на собі відчують, що це за зброя». Так і вийшло – хтось був збитий з ніг, у більшості злетіли головні убори.
Ще більш показовими є свідчення перебували в окопах. Майор у відставці Ірек Ахметов, один з творців Комітету ветеранів підрозділів особливого ризику, згадує: «В той час я був курсантом Чкаловського зенітно-артилерійського училища. Напередодні випускних іспитів нас підняли по тривозі. Занурилися на машини і разом зі своїми знаряддями рушили до полігону. Що, навіщо і чому, не говорили, лише згадали, що це особисте розпорядження маршала Жукова. Як з’ясувалося пізніше, при огляді підготовлених на полігоні позицій маршал вважав недостатнім прикриття з повітря. Тут хтось згадав, що в 200 кілометрах від полігону в Чкалова (нині Оренбург) знаходиться зенітне училище. Так ми опинилися на навчаннях всього за тиждень до вибуху, хоча інші підрозділи готувалися до цього кілька місяців. За сигналом «Уран» ми повинні були сховатися у заздалегідь підготовлених ростових траншеях, сісти, закрити руками очі. У момент вибуху крізь тісно стулені повіки перед очима засяяло, наче я в упор дивився на електрозварювання. Ударною хвилею мені перебило праве вухо, з тих пір я їм практично не чую. Траншея декілька разів гойднулася, по відчуттях це нагадував гойдалки. Коли виглянули з укриття, над нами розквітала величезний ядерний гриб. Далі все закрутилося. Війська розведені на «східних» – настають і «західних» – оборонявся. Нова наша позиція визначена в 1,5 кілометра від епіцентру. Пролунало ще два потужних вибухи, але лише імітують ядерні. Нам, загартованим в атомному вогні, вже й сам чорт був не страшний».
В Оренбурзі проживає і очолює регіональне відділення ветеранів підрозділів особливого ризику підполковник у відставці Петро Мазін. Він так оцінює ті події: «Досвід, отриманий на Тоцькому полігоні в 1954 році, виявився безцінним. Він ліг в основу остаточної розробки правил щодо захисту населення від вражаючих факторів ядерної зброї. А також військово-навчальних посібників, бойових статутів і настанов щодо дій військ. Після чого в 1955 році радянський уряд вніс на розгляд в ООН пропозицію про заборону застосування і виробництва атомної, всіх інших видів зброї масового знищення. Військово-політична еліта США змушена була піти на переговори. І в цьому заслуга учасників випробувань. Значить, не дарма ми ризикували. Можна багато міркувати, на благо чи на зло був проведений тоцький атомний вибух. Але безперечно головне – він зірвав плани американських агресорів зі знищення СРСР».
Ще один учасник навчань, Шевинов з Санкт-Петербурга, був у той час командиром взводу мінометної батареї. На Тоцький полігон її направили з-під Бреста. Завдання – нанесення мінометного удару по позиціях умовного противника. В ході артпідготовки вони випустили 360 хв за 40 хвилин. Після вибуху падаюча і відбита ударні хвилі сформували пиловий вал, який рухався вздовж поверхні за головним фронтом ударної хвилі. Він збільшувався в розмірах до тих пір, поки його діаметр не досяг 3500 метрів, а висота – 200 метрів. Мінометникам Шевинова довелося вести вогонь майже наосліп. Але вони виконали бойове завдання, хоча земля під ногами в момент вибуху ходила хвилями.
Секретна подяку
У доповіді Жукова зазначалося, що в батальйонному районі оборони, над яким здійснено ядерний вибух, виведено з ладу до 60 відсотків артилерійського та стрілецького озброєння. Стільки ж танків, траншей і ходів повідомлень, 66 відсотків піддослідних тварин. Вчення показало, що Радянська армія має невідмовне ядерну зброю і готова до бойових дій в умовах його застосування.
Медико-біологічні дані, отримані в ході Тоцких навчань, внесли важливий внесок у вирішення фундаментальних і прикладних проблем, що мають велике наукове і практичне значення. Були розроблені вимоги до засобів і способів фізичної (медикаментозної) захисту, методи оцінки боєздатності особового складу при радіаційно-комбінованих та поєднаних ураженнях. Сьогодні особливо актуальні і отримали розвиток напрямку, тоді лише намічені. До їх числа відносяться:
- розробка методів оцінки психотравмуючого дії ядерного вибуху на особовий склад військ та населення з подальшим визначенням ефективності професійної роботи військових фахівців з бойової психічної патології;
- обґрунтування критеріїв гігієнічного нормування впливу іонізуючих випромінювань та забезпечення радіаційної безпеки екіпажів космічних станцій при орбітальних і міжпланетних польотів;
- прогноз екологічних наслідків та оцінка ризиків шкоди здоров’ю людей при великомасштабних радіаційних аваріях.
Тоцкие військові навчання із застосуванням ядерної зброї були спрямовані на збереження військового паритету і ядерне стримування, тобто усунення незмірно більшого ризику для людей і нації в цілому порівняно з радіаційними погрозами, яким піддавалися учасники навчання і населення. Наука отримала потужний позитивний поштовх до розуміння біологічної дії іонізуючих випромінювань; патогенезу, профілактики та лікування променевих уражень; токсикології радіоактивних речовин при різних шляхах надходження в організм; робіт з радіаційного фармакології, гігієни та безпеки. Унікальні результати тих натурних випробувань не втратили своєї актуальності до теперішнього часу.
Ще одне, але меншого масштабу навчання з застосуванням ядерної зброї проходило через два роки. 10 вересня 1956-го слідом за атомним ударом була здійснена висадка з вертольотів парашутно-десантного батальйону. До цього ніхто, ніде і ніколи не посилав людей в епіцентр відразу після атомного вибуху. Загальне керівництво здійснював заступник міністра оборони СРСР по спецвооружению маршал артилерії Митрофан Недєлін. Вибух і ядерно-технічне забезпечення покладено на генерал-полковника Болятко, управління частинами і підрозділами – на заступника командувача ВДВ генерал-лейтенанта Серафима Різдвяного. Всього залучалися 1500 військовослужбовців. До епіцентру вибуху десантувалися 272 людини.
На навчанні були присутні науковці-ядерники на чолі з академіком Курчатовим, зайняли НП на спеціально обладнаній висотці. Десантники в найсуворішій таємниці прибутку на Семипалатинський полігон. Інформацію про майбутні дії в реальній обстановці до офіцерського складу довів вже в районі навчань генерал-лейтенант Різдвяний, на що офіцери-десантники відреагували спокійно. «Ми зрозуміли, – згадував генерал армії Михайло Сорокін (під час навчань – заступник командира повітряно-десантної дивізії), – що знаходимося на території ядерного полігону, і це сприяло підвищенню відповідальності за майбутні дії, виконання поставлених завдань».
Вчення проводилося із застосуванням експериментальної атомної бомби з тротиловим еквівалентом 40 кілотонн, яка скидалася з літака з розрахунком вибуху на висоті 300 метрів. Висадка десанту планувалася через півгодини після вибуху на відстані 500 метрів від епіцентру. Ці умови були визначені з таким розрахунком, щоб не допустити, як і в першому випадку, отримання десантниками дози радіоактивного опромінення понад п’яти рентген.
Військове керівництво, командири і фахівці зробили розрахунки і прийняли рішення про висадку десанту через 40 хвилин після ядерного вибуху, щоб дати час осісти радіоактивного хмари. І ось яскравий спалах. Ударна хвиля котиться через окопи, зносячи все на своєму шляху. Але через 10 хвилин десант вже зробив висадку в складній тактичної і радіаційну обстановку в півкілометра від епіцентру вибуху, відразу приступив до виконання бойового завдання. Вивантаживши техніку і озброєння, привівши їх у боєздатний стан, десантники і дозиметрична розвідка з ходу розгорнулися в бойовий порядок.
Крилата піхота гідно витримала випробування, хоча у кожного був лише протигаз та загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК). Навчальний бій тривав близько шести годин. ОЗК захищав від всепроникною радіації. З точки зору більшості нині живих учасників тих подій, дії особового складу та можливі наслідки експерименту представлялися як ними самими, так і командуванням вельми туманно. Вчення в цьому плані проводилося як би наосліп. «Рух десантників до епіцентру вибуху було призупинено фахівцями полігону по заходам безпеки всього в декількох десятках метрів від епіцентру, – згадував Сорокін. – Індивідуальних дозиметрів ми не мали. Прилади ж радіаційної розвідки були тоді ще недосконалі так і практичні навички користування ними в особового складу були відсутні. Тим не менш, виконавши поставлене бойове завдання в районі вибуху, я зупинив колону військ для прийому їжі. Але начальник химслужбы полку капітан Мохов, провівши заміри, доповів, що це неможливо з-за високого рівня радіації. Те ж саме повторилося і через годину інтенсивного руху колони. Пообідати ми змогли лише в районі постійної дислокації на березі Іртиша…»
З доповіді маршала Нєдєліна і генерал-лейтенанта Різдвяного міністру оборони: «За результатами поразки застосованої на навчаннях атомної бомби можна зробити висновок, що вузли польовий оборони противника будуть надійно придушуватися. А це дозволить виробляти слідом за вибухом висадку повітряних десантів. При висоті вибуху 200-300 метрів за рівнями радіації, у видаленні від епіцентру 400-500 метрів, тобто в районі надійного ураження противника, повітряний десант можна висаджувати з вертольотів через 15-20 хвилин за умови дози опромінення до п’яти рентген».
Для оголошення подяки та нагородження цінними подарунками міністру оборони представили 60 офіцерів ВДВ і військово-транспортної авіації. Наказ міністра оборони СРСР про заохочення значився під грифом «Цілком таємно». Результати атомних навчань ретельно приховувалися і замовчувалися, документи знищувалися. А учасникам було рекомендовано забути про те, що вони бачили і знали.
Заслуги без визнання
Створене в СРСР ядерну зброю врятувало країну від великої війни. Але деякі з десантників все ж отримали дози радіації значно вище допустимих. І не тому, що такими жорстокими були командири, а тому, що тоді ніхто до кінця не уявляв, з якою небезпекою доведеться мати справу. Навіть вчені. Все відбувалося вперше. До того ж, повторимо, прилади радіаційного контролю були далеко не досконалі. Все це позначилося на здоров’ї багатьох військовослужбовців.
Сьогодні ветерани згадують померлих бойових товаришів, пишуть листи, телефонують, намагаються відновити справедливість і одержати встановлені урядом Росії пільги для тих, хто при виконанні службового обов’язку піддався радіації. Є й такі, хто навіть не намагається звертатися у відповідні органи, бо не вірить у торжество справедливості. І на це є підстави.
Ще в травні 1990 року ветерани Тоцких військових навчань під керівництвом Володимира Бенціанова виступили з ініціативою створення громадської організації учасників випробувань ядерної зброї. Сьогодні Комітет ветеранів підрозділів особливого ризику Російської Федерації має статус державно-громадської організації. Наших ветеранів постановою уряду РФ прирівняли пільг до учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Але в 2004 році Федеральним законом № 122-ФЗ багато пільги були монетизовані. Ветерани залишилися, образно кажучи, біля розбитого корита.
Напередодні 65-річчя Тоцких навчань, інших пам’ятних дат, пов’язаних з випробуванням ядерної зброї, хочеться висловити сподівання, що керівництво країни знайде можливість визнання заслуг військових ядерників. А 29 серпня (дата першого в СРСР випробування ядерного заряду на Семипалатинському полігоні) буде встановлено як День творця ядерного щита Вітчизни.
Заголовок газетної версії – «Десант у епіцентр».
Олександр Євсєєв,
капітан 1-го рангу у відставці, голова Комітету ветеранів підрозділів особливого ризику Російської Федерації
Джерело: http://fledur.org.ua/
