Ви, напевно, вже не раз чули веселі байки про студентських гуртожитках. Власне, жити в гуртожитку — це теж іноді весело, але частіше дуже-дуже сумно.
Зараз в своєму гуртожитку спостерігала картину: хлопець з сусіднього блоку повертається додому. Все чудово. Саня в довгому чорному класичному пальті, в капелюсі, тільки тростини для повного джентльменського образу не вистачає. Де-небудь ще такі є в гуртожитках? Повно, говорите? Ага, як же. У ваших джентльменів навряд чи при цьому з-під капелюха стирчить десятка три саморобних кісок в різні сторони. А ще вони навряд чи відкривають двері ногою ударом, виконаним, мабуть, у якійсь секретній східної бойовій техніці, з криком «хиййяя!» Це в пальто. У довгому. І це — нормально.
І гості в годину ночі, які прийшли запитати, чи немає у нас зайвого ноута — це нормально. І гроул, чутний через три стіни — це теж нормально. І битий кахель у коридорі з ранку в неділю. А на битому кахлі — йог лежить.
КВК на поверсі — це нормально. Натовпи грають в мафію по ночах — це навіть добре. Гітаристи на поверсі — це взагалі щастя. Коли приходять футболісти, це вже як-то сумно, але все одно в порядку речей.
І навіть футболісти — це нормально, коли приходять гастарбайтери — нехай навіть вони приходять, щоб робити ремонт в душі. Тому що незважаючи на те, що Білану вони підспівують на своєму то таджицькою, то чи ще якомусь, матюкаються вони все одно по-російськи — шанують великий і могутній.
Общага. Дуже непоганий вважається. Один з кращих вузів країни. А ми, очевидно, «інтелектуальна еліта молоді». Ну, так нам говорили. Хтось не згоден?
