Народ гуляв, хиталися скріпи

102

14 березня в Москві святкувався День святого Патріка, національне ірландське свято. У нас багато людей, які поважають культуру та історію цієї країни, тому що святкова хода на Арбаті вийшло веселим і дуже цікавим. Символіка країни, наряди в її стилі, люди в образах від ельфів до щурів, зелена одяг і руде волосся, волинки, барабани і джига, віскі і ром, конюшина про трьох і чотирьох аркушах, сотня нових знайомств і інша купа цікавинок.

Я долучилася до свята з цікавості. Що ми робили? Ми танцювали, співали, сиділи з растаманами на бруківці, обмінювали один симпатичний ніштяк на інший (так, мій брелок на телефон до вечора став теплим шарфом), ми задивлялися на хлопця-жонглера зі скляними кульками і заслуховувалися незвичною музикою, після ходи входили в кафешки і обіймали персонал на підставі свята, хто-то навіть поліцейського лейтенанта загарбав, вимазавши форму зелено-біло-оранжевий відбитком щоки.

Жодного разу я не бувала в Москві такою щасливою, поки мої найкращі друзі далеко від мене. Цей день став для мене самим щасливим днем березня (ну, це ненадовго), своєрідним переломом — до нової, ледве прийшла юної весни. Я сміялася в голос і крутилася в середині Москви, розкинувши руки. Я, покинувши парад і спустившись у метро, вперше в житті не заткнула вуха навушниками — так і їхала свої десять зупинок з блаженною посмішкою, вітаючи «C Патріком!» або «Доброго Патріка!» всіх, у кого були символи свята.

Що могло мене задолбать в цей чудовий день?

Все просто: фанатики-православні. (Відразу вибачаюся перед нормальними віруючими людьми.) Ми ж всі росіяни, а відзначаємо католицький свято. Богохульники! Збоченці! Особливо відзначився якийсь дядечко за п’ятдесят. Ледацюгами нас обізвав. В суботу.

Так, своїми діями я богохульствовала! Я розмалювала обличчя і танцювала разом з «ірландцями». А на кінець параду взагалі вступила в хоровод «Харе Крішни» біля Арбатській, навіть співала разом з ними. Будучи породженою в православному середовищі, перейшла в рідновірства. А ще я бисексуальна. І за Україну. І проти Путіна. І хеві-метал слухаю. І дреди у мене на голові, сорочка розстебнута на дві зайві гудзики, і джинси дуже обтягують. А ще педикюр червоного кольору. І не працювала в цей день, як змінилася раз. Нормально? Вистачить, щоб мене в пекло відправити?

А тепер послухайте, (не)шановні православні фанатики! Якщо вам так заздрісно дивитися, як інші веселяться і живуть, будь ласка, давайте до нас! «Ірландці» всіх брали в ходу, купа народу було на зразок мене, і всі пішли щасливими. Що вам забороняло — ваші доброго слова не варті канони чи все-таки боягузтво, помножена на заздрість? Несолідно? Народ — від немовлят і вагітних жінок до здоровенних чоловіків і літніх леді. У натовпі задавлять? Постраждалих, здається, і не було, хоча я бачила одну машину швидкої. Де у вас, православні фанатики, сидить ця жаба, плюються отрутою у всіх, хто гарніше, молодші, розумніші, щасливіше і взагалі хоч чимось краще за вас? Коли ви перестанете отруювати людям життя?

Ви називаєте себе православними, але повірте: у цьому немає нічого ні правого, ні славного.

Доброго Патріка!