Сергій Філіппов в останні роки життя почав викликати побоювання в божевіллі розуму: одружився на жінці старше його на двадцять років, всі дні проводив у старій квартирі, відмовлявся від будь-яких зйомок. Його все частіше стали бачити у дворі власного будинку в компанії бомжів.
«Знаєш, адже я все життя хотів зіграти позитивну трагічну роль, а мені діставалися самі мерзенні типи. Я навіть плакав, коли дізнався, що головна роль у фільмі «Коли дерева були великі» дісталася Юрію Нікуліну»- з одкровень актора.
«Він був дивною людиною, зі своєрідною манерою спілкування. Думаю, такі неординарні особистості народжуються раз у сто років. Будучи вже немічним старим, Сергій Філіппов все частіше згадував своє балетне минуле і дуже шкодував, що не став зіркою балету, а пішов у кіно. Балет він кинув не по своїй волі — лікарі виявили у нього пухлину мозку, провели серію операцій і заборонили танцювати»- згадувала співробітниця і близька подруга актора.
Сергій Миколайович народився 11 червня (24 червня за новим стилем) 1912 року в сім’ї слюсаря і кравчині. Вчився погано, часто хуліганив.
Пізніше він розповідав, як одного разу на уроці хімії змішав соляну кислоту з залізними ошурками, що викликало різкий неприємний запах, швидко поширюється по шкільних коридорах. Заняття були зірвані, учні евакуйовані, а Філіппов відрахований зі школи.
Працював учнем пекаря в хлібну лавку, теслею, токарем, слюсарем, садівником.
Щасливий випадок привів Сергія Філіппова в балетну школу. Довготелесий стрункий хлопець швидко освоїв балетну техніку і вже через кілька місяців був одним з кращих танцюристів Саратова.
Після того, як лікарі заборонили танцювати в балеті, почалася кар’єра драматичного артиста, а в 1937 році вже киноартиста — Сергія Миколайовича Філіппова.
Знімався він переважно на «Ленфільмі», іноді брав участь у проектах «Мосфільму». По-справжньому популярним Філіппов став після виходу на широкі екрани фільмів «Приборкувачка тигрів» (1954), «Карнавальна ніч» (1956), «Дівчина без адреси» (1957).
Він сам входив у клітку до тигрів, сам падав з великої висоти, сам виконував танцювальні номери.
Після знайомства з Леонідом Гайдаєм його кінокар’єра пішла в гору. У 1971 році він зіграв Кісу Вороб’янінова у фільмі «12 стільців», а через два роки — шведського посла в комедії «Іван Васильович змінює професію».
Його почали зупиняти на вулицях, просили автограф, актор був щасливий.
Особисте життя актора склалася драматично. З першою дружиною він прожив трохи більше 10 років. Після того, як вона покинула СРСР і разом з сином емігрувала в США, він припинив з ними спілкування з ідейних міркувань.
«Він до мозку кісток був комуністом, тому такий вчинок дружини розцінив як зраду. Це помітно позначилося на його психіці. У той час у нього буквально «поїхала» дах. Йому здавалося, що за ним стежать органи КДБ, постійно ввижалися якісь люди. Пізніше він говорив: «Звичайно, я був дурнем. У мене були зовсім інші погляди на життя, мене так виховали». Пізніше він усвідомив, що вчинив неправильно і зізнався, що ніколи не кинув дружину, якби вона не виїхала в Штати.
Друга дружина була старша за нього на 13 років, разом вони прожили до її смерті в 1989 році. Сергія Миколайовича не стало у 1990-м.
«Я не знаю, чим викликане таке ставлення до цієї зворушливої і люблячої жінки. Філіппов називав її Барабулькою і сильно прив’язався до неї. Голубєва була письменницею, правда, написала всього одну книжку. Це була дивна, абсолютно непристосована до життя сім’я. Зі своєю дочкою та онукою Барабулька зовсім не спілкувалася. Одного разу вона запропонувала Філіппову зустрітися з ними, але він навідріз відмовився. Зате вони з’явилися після смерті актора. Буквально за два дні вивезли з квартири Філіппова всі меблі і дорогий сервіз, інші речі здали в комісіонку».
Сергій Філіппов з другою дружиною Антоніною Голубєвої
«Як це не банально звучить, Філіппова згубила слава! В період його шаленої популярності з ним всі хотіли випити. Коли організм у Філіппова був молодий і міцний, він нікому не відмовляв. А потім актор вже без цього не міг. Кожен день йому обов’язково треба було прийняти коньяку або горілки. Останнім часом Філіппов зовсім кинув пити. По-перше, йому не на що було купувати спиртне, а в борг він ніколи ні у кого не просив. По-друге, він був уже важко хворий чоловік» — згадує співробітниця «Ленфільму».
«Квартплату не платив місяцями. Ви не повірите, але він буквально голодував. Я допомагала чим могла — купувала крупу, лимончик, шматочок сиру. А останнім часом він взагалі став відмовлятися від їжі», — згадує співробітниця «Ленфільму». — Він ніколи ні у кого нічого не просив. Під кінець життя у Сергія Миколайовича навіть не залишилося речей. То продав все, то зносилися. За місяць до смерті ми поклали його в лікарню. Так у нього не було капців, в яких він міг би вийти з дому. Нам довелося бігати по всьому місту в пошуках взуття 47-го розміру. Ось так і госпіталізували його в одних капцях і якийсь рваною сорочці».
Про останні дні Сергія Миколайовича згадував його друг Євген Олександрович Моргунов:
«Найстрашніше — залишитися одному. Знаєте, горе яке сталося у чудового коміка, дивного людини Сергія Миколайовича Філіппова? Як безсердечно поставилася ленінградська громадськість до артиста, який смішив усіх, якого обожнювали, якому пропонували випити все. Він помер у своїй квартирі і лежав два тижні. Сусіди звернулися на «Ленфільм». «Ленфільм» прийняв жахливе рішення, не дали на похорон ні копійки грошей. І тільки Сашенька Дем’яненко, чудовий наш Сашко, зібрав по копійках гроші у акторів, які були на пенсії, у акторів, які знали Філіппова, зробили труну і закопали. І слова абсолютно геніальні написали на могилі: «Та не буде в день поховання ні свічок, ні церковного співу». Це його улюблені вірші».
