«Не було б щастя, та нещастя допомогло» — це про нас. За три тижні до поїздки маловідомими куточками Вірменії подав прохання в Міноборони, щоб дозволили відвідати оглядовий майданчик на давню вірменську столицю Ані, що прямо на кордоні, але з турецької сторони. Не бог знає якийсь секретний об’єкт. Просто ущелину і на протилежній стороні церкви і храми. Туди періодично їздять і тургрупи (за погодженням) і навіть окремі самостійні туристи. Але в підсумку мій запит потонув у надрах вірмено-російської бюрократії і проїхавши сто кілометрів з Єревану до кордону напроти Ані, нас просто не пустили на військовому КПП в парі кілометрів від оглядового майданчика. Зверталися за дозволом? Нічого не знаємо. Ми люди досвідчені і наперед передбачили варіант невдачі, тому і не сильно засмутилися. Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори. І ми повернули до селі Анипемза неподалік і теж прямо біля кордону. Там нас чекав приголомшливий сюрприз.
Шлях з Єревану в напрямку Ані лежить на північний захід, минаючи міста Ечміадзін, Мецамор (там де розташована атомна станція), Армавір і село Гетап. Місця мальовничі, особливо з цими засніженими горами на обрії —
Знаєте, що це за загострена вершина? Це гора Арагац, найвища в Республіці Вірменія, має висоту 4090 метрів. Вершина гори увінчана сніжною шапкою практично весь рік, хіба що влітку снігу поменше —
Мальовничі луки і снігові вершини чергуються з покинутими радянськими заводами, приказавшими довго жити відразу після розпаду Союзу і падіння планової економіки. Весь регіон до північно-заходу від Єревана і аж до Гюмрі був важливим промисловим центром Закавказзя. Зараз переважно виглядає так —
Невеликі містечка жили одним заводиком, або елеватором нині прийшли в повне зневіру —
Фортеця Даштадем в однойменному селі була широко відновлена кілька років тому і сьогодні виглядає цілком переконливо. Імовірно, фортеця була зведена в 7 столітті Н.Е на місці урартского поселення, але потім перебудована арабами в 11 столітті з додаванням круглих башт. У фортецю можна зайти і піднятися нагору —
По мірі наближення до Туреччини гори стають пологішими і плавно переходять у рівнину —
В якийсь момент ми залишає швидкісну трасу і повертаємо за вказівниками «Харків». Це не помилка. В десяти кілометрах на захід від села Аниаван якраз і розташована оглядовий майданчик з видом на древнє Ані, причому раніше там було село «Харків» (до України не має ніякого відношення). Тепер села немає. Вони руїни. Там залишилася одна древня бабуся, у гості до якої вам не проїхати — на шляху армійський КПП за пару кілометрів до реальної лінії кордону. Прикордонна зона. Дорога туди веде виключно розбита —
Ям у асфальті більше, ніж самого асфальту. Не інакше як з часів розпаду СРСР не ремонтували —
Через півгодини їзди по вибоїнах і калюжах доїхали до згаданого вище КПП. На фотографії внизу ви можете придивитися і побачити на дальній гірці кілька будівель. Це і є оглядовий майданчик у напрямку турецького кордону і прекрасні вірменські храми Ані на тій стороні. Але між оглядовим майданчиком і нами виріс прикордонний паркан. Не годиться, відрапортував бравий прикордонник і додав «прикордонна зона!». Сперечатися не було сенсу. Тим більше, що солдатик на вишці до цього мирно дрімав у себе там на стільці кинувся всередину і виліз вже з грізним автоматом АК-74. Треба сказати, що кордон Вірменії з Туреччиною охороняють російські військовослужбовці і там явно існує порядна плутанина хто фактично відповідає за допуск в прикордонні зони. Вірмени відправляли до росіян, а ці назад до вірменам. У підсумку ми Ані не побачили. Добре, що кілька років тому я побував у Ані з турецької сторони, де вільний доступ туристів до древньому місту див.
Давня столиця Вірменії, відокремлена від вірмен кордоном.
Довелося нам повертатися назад на трасу. Проїхавши кілька кілометрів на південь, ми згорнули в напрямку села Анипемза. Зверніть увагу на радянську символіку і ледве читає напис «Народ і партія єдині» —
Анипемза розташована прямо поруч з кордоном, житлові будинки стоять в лічених метрах від паркану —
Звертає на себе увагу, що зорана смуга (Контрольно-слідова смуга) витягнулася з зовнішньої сторони огорожі, фактично там де Туреччина. Насправді, справа йде таким чином: кордоном Вірменії і Туреччини є річка Ахурян (приплив Араксу), вируюча глибоко в ущелині. І оскільки встановити паркан у ущулье складно технічно, то його збудували зверху і на деякому віддаленні від фактичної лінії кордону. Іншими словами, по обидві сторони паркану Вірменія —
При в’їзді в Анипемзу звертає на себе увагу дивовижний будинок в явно німецькому стилі. Ми спробували туди доїхати і виявилося, що це прикордонна застава ФСБ Росії. Хотіли запитати, а що за такий дивний будинок, але погляди прикордонників з балкончика нагорі вказували на те, що ще трохи і наша подорож закінчиться легкими неприємностями. Сфоткали здалеку —
У селі панують печаль і морок —
Бабуся, що сидить на балконі з якого отгнили і відвалилися перила просто вразила мене в саме серце. Так жити не можна. Абсолютно ж аварійна будівля, яке ось-ось впаде на голови його мешканців —
Село явно старе, зверніть увагу на мощений бруківку —
Монумент дружби Росії і Вірменії —
Панорами навколо зачаровують —
На цьому фото видно ущелині, що розділяє дві країни. Прикордонна застава зліва над урвищем —
Сараї місцевих жителів виходять прямо на кордон. Фактично прикордонний паркан виконує функцію огорожі, щоб свині не втекли в халяльну Туреччину —
Свинюшка і її поросята в п’яти метрах від країни, куди їм в’їзд заборонено з релігійних переконань —
Втім, селище Анипемза відомий не тільки і не стільки прикордонними парканами і откровеной розрухою. Тут розташований важливий пам’ятник історії і культури Вірменії. Мова йде про Ереруйкскую базиліку, яка є одним з найбільш ранніх християнських споруд Вірменії. Від селища до руїн храму лише кілька сот метрів —
Всередині самопальний і трохи сумний альтарь —
Ввечері, повернувшись в Єреван ми відправилися в ресторан
Sherep в центрі Єревана, прямо на Площі Республіки. Після довгого і цікавого дня ми мріяли як слід відпочити і підкріпитися. До речі, ви в курсі що це за «споруда» справа внизу? Відкрию секрет, це багатоповерховий гардероб! Всередині нього вгору-вниз курсує ліфт. Ніколи не зустрічав нічого подібного. Як і ополоники висять на полотке —
Моя улюблена форель на пару —
Женгялов хац — традиційне вірменське блюдо. Коржик з овочами. Просто диявольськи смачно —
Композиція шеф-кухаря «На голову Лапшина упустили горщик із квітами». Жартую. Це шоколад і їсти можна в тому числі сам горщик. Не бійтеся, він не з глини. Він з шоколаду —
Резюмуючи скажу, що поїздка вийшла чудовою. Незважаючи на те, що нас не пустили подивитися Ані. Зате ми побачили Анипемзу, як село так і прекрасну церкву. Це в якійсь мірі навіть цікавіше, ніж стародавні храми за Араксом в яких, на жаль, давно немає життя. Втім… в цьому ан перший погляд «живому» бідному прикордонному селі нормального життя теж немає. Але це тема зовсім іншої розмови.
