Минулого разу я розповів про те, як на військовий стажуванні зіткнувся з помічником військового коменданта гарнізону, а потім і з самим комендантом і що з цього вийшло. Але у цій історії було і продовження.
Пройшло десь пару тижнів після того, як мій шеф відмазав мене від злісного коменданта і його помічника, наочно показавши, хто тут насправді крут. Я вже й забув про цю історію і її персонажах, як…
Обідня перерва, в штабі авіаполку практично нікого немає крім чергової служби, ну і мене. Сиджу в шифроргане, нікого не чіпаю, шифрмашину починяю, як раптом дзвінок у двері. Відкриваю. На порозі вже знайомий помічник коменданта гарнізону. У штабі він буває рідко, не його це вотчина, але якимось вітром занесло, та ще в обід. На цей раз вигляд у нього не агресивно-пихатий, а швидше заклопотано-розгублений.
– Слухаю вас уважно, товаришу старший лейтенант.
– Мені треба було б відправити телеграму.
– Проходьте.
Пропускаю його в «передбанник» шифроргана, спеціальне приміщення для роботи відвідувачів з шифртелеграммами. Приношу блокнот з бланками шифртелеграмм.
– Знаєте, як писати, як оформляти?
– Знаю.
– Добре. Якщо щось незрозуміло, запитуйте. Ось зразки написання і оформлення.
Залишаю його одного, щоб не стояти над душею. Через кілька хвилин кличе мене. Беру від нього написане, читаю. Читаю і офигеваю. Хоч я і курсант, але вже без п’яти хвилин офіцер, і що таке шифртелеграмма, порядок її написання та адресування знаю відмінно. Хто в курсі, той знає, що шифрована зв’язок в армії – це інструмент виключно командування, від командира полку і вище. Використовується для обміну інформацією з реально важливим та терміновим питань. В авіації це зазвичай льотна робота, безпека польотів, льотні події і всякі армійські ПП. Право підпису тільки у командира частини та начальника штабу. А тут я читаю щось на кшталт: «Начальникові такого складу. Прошу терміново надіслати дві банки фарби для фарбування будь-то там сараю. Помічник коменданта гарнізону старший лейтенант Пупкін». (Прізвище, звичайно, умовна).
Стою, читаю це творіння і намагаюся вникнути в ситуацію. То переді мною круглий дурень при погонах, не має ні найменшого поняття про службове діловодство, що малоймовірно, то любитель дешевих вистав. По ходу справи цікавлюся, хто це подав старлею ідею відправляти такі запити через шифрувальний орган. Той каже, що його послав комендант гарнізону, а в штабі черговий показав на нашу двері.
Все зрозуміло. То сам комендант, то його помічник, а може обидва разом вирішили таким ось чином постібатися над курсантом-стажистом та його начальником на тему шифрованого листування. Напевно образилися за те, що мій шеф повозив їх носом по забору саме за шифртелеграмму. Для цього і підібрали післяобідній час, коли я тут один. Ось тільки чого домагалися цим? Ну ладно, почуття гумору не у вас одних.
Дістаю антикварні канцелярські рахунки з кісточками, які чомусь лежали у шефа, і звертаюся до старлею:
– Який гриф секретності вашої телеграми?
– А який треба?
– Ну, вам видніше, ви ж виконавець. Можна «таємно», можна «цілком таємно». Взагалі-то у нас телеграм нижче секретної не буває.
– Ну, я не знаю. Нехай буде «секретно».
– Яка серія терміновості телеграми?
– А яка потрібна?
– Якщо хочете, щоб швидко дійшла, то краще «термінова».
– Добре.
Підраховую кількість слів у телеграмі, клацаю кісточками на рахунках.
– Так, стільки-то слів за стільки-то копійок. За секретність ще стільки-то, за терміновість стільки-то. Так, вам на звичайному бланку або на вітальному? Давайте вже на вітальному. (До відома, вітальних бланків шифрувальної служби немає взагалі). За вітальний бланк стільки-то. Так, добре. З вас два рубля сорок копійок.
У старлея розгублено-обалделый вигляд, в той час як я дивлюся на нього очима тупого виконавчого служаки аля Йозеф Швейк.
–А я й не знав, що за шифртелеграмму потрібно заплатити.
– Ну а як же. На пошті ви платите. Я вам випишу квитанцію. Зайдете в финчасть, оформіть все як годиться, вам повернуть гроші. А можете оплатити не мені, а в финчасти. Я вам випишу.
Я очікував чого завгодно, але тільки не цього. Старлей лізе в кишеню, відлічує мені два карбованці з копійками. Я майже на автоматі передплачую йому якусь пародію на квитанцію в дусі булгаковського «уплочено», і не встигаю сказати, що все це не більше ніж жарт, як він випаровується. А я залишаюся в роздумах до самого приходу шефа.
Йому я щиросердно розповів усе. Шеф, людина з гумором, від душі посміявся, наказав переписати цю всю шифрувальну мульку на бланк простий несекретной телеграми і пішов, забравши її і отриману від старлея «оплату». Ці гроші він повернув у той же день старшому лейтенанту, порадивши того вивчати правила документообігу і підвищувати свою штабну культуру. До того моменту старлей встиг дійти до финчасти і пред’явити мою «квитанцію». Уявляю, який там стояв регіт.
Звичайно, ця історія просочилася за межі нашого кабінету. Штабний народ при зустрічі зі мною потім ще довго сміявся, задаючи питання типу «як би мені надіслати вітальну телеграму?» І вже зовсім не уявляю, які питання з цього приводу задавалися потім помічника коменданта.
