Зі скіпетром і пивом

669

Колись я працював в невеликій верстально-дизайнерської фірмочці. Стіни контори були обвішані натюрмортами мого авторства, але не на продаж, а токмо заради прикраси, про що я і сповіщав покупців.

— Ваші малюнки?
— Так, мої, вони для прикраси висять.
— Але ви в принципі можете таке намалювати?
— Таке — так, але я на замовлення не малюю.
— Але у мене є хлопець, я хочу подарувати йому портрет ось в цьому стилі!

Дівчина вказує на чорно-синю акварельку. Я наочно уявляю отриманого зомбі, сміюся про себе.

— Я не малюю портрети, не вмію ще.
— Але… але… Намалюйте його, будь ласка!..

Слово за слово, і мені були представлені фотографії оного хлопця — на природі з пивом, звичайно. Дівчина просто слізно благала намалювати світло її очей, не слухаючи заперечень. Саме ж прекрасне почалося, коли я здався:

— Гаразд, з натури можу ризикнути і спробувати.
— Ні! Це буде сюрприз!
— Тоді фотографію в фас.
— Ні! Це буде сюрприз! І взагалі, — очі дівчини стають лагідними, а потік свідомості остаточно виходить з-під контролю, — ти не знаходиш, що йому пішла б форма? Намалюй його у формі, як в «Адміралі»! І на троні, в короні…

Каюсь, на цьому місці я заіржав.