Їжте мамонта маленькими шматочками!

274


Спілкуючись з пацієнтами, які приходили на прийом зі своїми невротичними проблемами, помітив одну деталь — про неї, втім, я не раз розповідав, але не гріх і повторити. Так от, невроз постійно давав про себе знати — у вигляді тривоги чи, субдепрессивного фону або більше специфічних проявів — частіше саме в тих, хто перестав чогось намагатися в житті досягти і просто жив день за днем. Неважливо, чи закінчилися ці цілі, або ж людина вирішила зробити перерву, щоб набратися сил (опціонально — позбутися від неврозу) і вже потім рушити далі.
Тому мене і зацікавила стаття швейцарських колег з Базеля, які з’ясовували, як впливають на відчуття щастя і задоволеності буттям життєві цілі, які ставить собі людина в дорослому віці.
Для дослідження вони відловили 973 людини у віці від 18 до 92 років, всіх з німецькомовних кантонів, щоб не особливо плутатися, і запропонували їм оцінити, наскільки важливі й досяжні конкретно для них життєві цілі в десяти областях: здоров’я, суспільство, особистісне зростання, соціальні відносини, слава, імідж, багатство, сім’я, турбота про молоде покоління та робота. Шкала оцінки — 4 бали. Пізніше половину з цих учасників відловили знову — через 2 і 4 роки після першого дослідження. І поставили ті ж питання.
Паралельно оцінювали рівень поточної оцінки… ну давайте назвемо це не щастям, що було б надто голосно — суб’єктивної задоволеності життям. І відстежували зміни, динаміку постановки життєвих цілей кожним з учасників перед собою.
Так, було відмічено, що з віком цілі змінювалися: наприклад, фокус їх, чим людина старше, все більше зміщувався від особистісного, професійного зростання, від соціального статусу та взаємовідносин до соціальної активності та власному здоров’ю.
Спільним виявилося одне: чим більш досяжні цілі (і за фактом, і за власними відчуттями) ставив перед собою людина, тим краще він себе відчував — і емоційно, так і в цілому. При цьому було помічено, що якщо він і не домагався який-небудь з поставлених цілей, ніякої внутрішньо катастрофи в його житті не відбувалося: ну не зміг, та й фіг з нею, не життя ж на кон ставив, не на мільйони франків замахувався — завжди можна зіграти ще. Тобто, відчуття, що ти реально господар свого життя, що ти її контролюєш, що все ще реалізовується, не втрачалося. Відповідно, складніше було тим, хто намагався з’їсти мамонта відразу, цілком. Там так, вистачало і розчарування, і прикрощів, і «що ж мені, нещасному, тепер робити?»
В цілому, начебто, нічого революційно нового, всі ми в курсі про синиць в руках і стерхів в Червоній книзі, про те, що мамонта з’їсти можна, якщо вживати його всередину малими порціями, що шлях у тисячу лі для стояв над прірвою у тисячу лі починається з одного маленького кроку — але ж переконливіше, коли показують на одному життєвому прикладі (а ну як це артефакт?), а на цілій вибірці.
Висновок все той же, що і в заголовку: важливо не тільки знайти для себе світлу велику мету. Важливо внести в процес її досягнення елемент планування: розбити його на більш дрібні і досяжні етапи — і вперед, до сяючих вершин. Як там планував свій день Карл Ієронім фон Мюнхгаузен?
6:00 — Підйом
7:00 — Розгін хмар
8:00 — Подвиг
16:00 — Війна з Англією