Довелось мені в цьому році побувати в числі організаторів ЄДІ у другій хвилі. Особливо туди не рвався, але оскільки був у приймальній комісії університету, на території якої проходили іспити, до цієї справи в добровільно-примусовому порядку було залучено.
Я, як і багато моїх колег, ніколи не був прихильником ЄДІ. І справа не в тому, що його складно здати, а в тому, що така форма здачі іспиту сильно змінює підхід до шкільного навчального процесу не в кращу сторону, оскільки нерідко процес навчання звалюється в натаскування до цього самого ЄДІ. При цьому заявлена головна мета — зробити іспити неупередженими і об’єктивними — не досягнуто жодного разу. Що коїться в деяких південних регіонах (так і в столиці), як там деякі хлопці отримують свої 100 балів за рускаму езыку та інших предметів — секрет Полішинеля. У нас на півночі з цим краще: порушень і нечистих на руку абітурієнтів порівняно мало.
Отже, ранок. За день до іспиту в будівлі були опечатані взагалі всі двері. Крім аудиторій, опечатали також стулки ліфтів і навіть дверцята в ніші в стіні глибиною сантиметрів тридцять, де зазвичай стоять пожежні крани і электрощитки. Навіть кабінет завгоспа опечатали. Керівник пункту даму на роботу спочатку не хотіла пускати — мовляв, вона стороння. Не пускали і електромонтерів з сантехніками, які приходили лагодити обладнання за заявками.
Університет — дев’ятиповерховий будинок. ЄДІ чомусь проходить тільки на четвертому та восьмому поверхах. В університеті є ліфт, навіть викликаний на роботу ліфтер (поряд із завгоспом — єдиний, кого пустили в екзаменаційний пункт), але підніматися на ліфті на восьмий поверх керівник пункту заборонила! Ніде в правилах пункту про заборону користування ліфтом не знайшов, тому уточнив. Послалися на те, що з екзаменаційного пункту повинен бути тільки один вихід. Ну так, у нас же вихід з ліфта не на першому поверсі будівлі, а в секретному бункері в кілометрі під землею, я й забув. Та й раптом серед студентів Джон Макклейн попадеться, який зможе проникнути в шахту прямо по ходу руху?
Прийшли абітурієнти. Одна дівчина з травмою ноги — ледве ходить. Їй на восьмий поверх. Нікого не хвилює — треба йти пішки. Черговим на вході теж суцільне задоволення бігати по сходах з кожною групою абітурієнтів і передавати їх в руки черговим по поверху.
За правилами іспиту мобільні телефони проносити на територію пункту не можна. Якщо, припустимо, у людини випаде з кишені телефон під час ЄДІ, організатори повинні вигнати абітурієнта, навіть якщо телефон вимкнений. Якщо телефон задзвонить в сумці, залишеної в аудиторії на спеціальному столі, теж повинні виганяти. От поясніть, навіщо це правило ввели? Я-то, дурень, думав, що треба виганяти за використання мобільного, а не за факт його наявності, тим більше що все одно ніякого місця для зберігання техніки на вході в пункт не забезпечено. Організаторам, до речі, теж заборонено користуватися електронними пристроями. Подібних дурних правил вище даху.
Що цікаво, організатор цілком може нарватися на штраф у кілька тисяч при тому, що за один день роботи він отримає 300-400 рублів. До речі, їх досі не заплатили.
При цьому головні організатори, які неухильно вимагають виконання всіх вимог, примудрилися перед першим днем не обдзвонити всіх співробітників, хто повинен був брати участь у ЄДІ, в підсумку отримали брак персоналу. В окремих аудиторіях було всього по одному організатору, що є прямим і грубим порушенням основоположних правил. Нікого це не хвилює.
Що в залишку? Для дітей, які і так хвилюються, у яких вирішується доля, драконівськими і нелогічними правилами ми створюємо додаткову стресову ситуацію, при цьому основне завдання — забезпечити чесну і об’єктивну оцінку, — як показує практика, все одно не вирішується. Ось такі правила, а також люди, які їх придумують і втілюють в життя у відповідності з прислів’ям про дурня і молитву до Бога, задовбали до глибини душі.
