Увечері 22 січня 2019 року від Р. Хр. ми висунулися з Лівану в бік сирійської кордону.
Водій роздавав наліво хабара військовим, щоб нашу машину не оглядали. Хабарі від долара до трьох. З кожної простягнутою рукою я відчував, як худнув мій гаманець.
Якби сирійці могли всі заклеїти портретами Асада, то вони б так і зробили. А вони так і зробили! 35 доларів за візу на кордоні + ще скільки-то за запрошення від Мінтуризму.
Якщо по грошах сумарно: то вся сирійська затія (готелі, оформлення запрошення, супровід по країні, трансфер з Лівану) виходить на 640 USD з людини.
У мене багато прикладів з тих, хто намагався пробитися в Сирію, але його розгортали на кордоні. Папірець, куди вписані наші імена і місця, які маємо право відвідувати, дуже важлива. Її перевіряють на кожному блокпосту. А їх тут мільйон.
Знімати військових не можна, втім як і скрізь на Близькому Сході. На моє запитання «Що зі мною станеться якщо військовий побачить?» мені відповіли: «Це на його розгляд. Це залежить від його розуму!»
Але самий шик — це гід. Нам виділили дідуся, погано, але розмовляє російською. Суміш Окуджави і Михалкова. Він був одержимий мечетями і музеями. Сам був як музейний експонат.
Тут-то і вийшов наш перший конфлікт з ним. Відомий блогер Ілля Варламов (далі — ІБ), якого я взяв з собою в поїздку, ні в яку не був згоден на музеї. Я теж. Нам подавай «справжнього життя», «справжніх сирійців», а не кам’яні мумії часів Хрестоносців.
Дідусь був не готовий до того, що хтось може не цікавитися Мечеттю Омеядов: «Як? Ти бив в Дамаску, дружина запитати: „Що там делаль? Що видель?“ А ти й не бачив метає Омеядов навіть!»
Росіян дуже люблять.
Якщо кожен поважаючий себе магазин спорудить замість вхідного килимка ізраїльський прапор, то російський триколор тут прикрашає і велосипеди, і машини…
Треба сказати, що Дамаск, незважаючи на війну, виглядає цілісно. Ніяких руйнувань немає. Їх ми побачимо пізніше, в інших містах. Війна майже не зачепила столицю.
Люди привітні. По Старому місту можна ходити без охорони. Накинувши капюшон, щоб не світити своєю іноземній зовнішністю, можна пройти і далі.
У нічних клубах пускаються в танок дівки в хіджабах. Шаурма відстійна. Алкоголь — скрізь.
У магазинах ліванські і сирійські зразки коштують 3 долари за пляшку. Стільки ж коштує 1 л «Балтики». Попливли бородаті, коротше.
Тобто, ситуація з пересуванням значно комфортніше, ніж, наприклад, у КНДР чи Сомалі, де я був раніше.
Але якщо у тебе якийсь населений пункт не вписаний в супровідний документ, то нашому гіду аж туфлі пекло до такої міри він побоювався нас туди вести.
Вообщем поки ми ходили по Дамаску Варламову прийшла новина про те, що біля російського посольства стався теракт. Ну як «близько»… там до посольства ще два квартали, але для нагнітання ситуації ЗМІ подали майже як цілеспрямовану акцію.
Усіма правда мі неправда ми почали рухатися до цієї точки на карті. Дідусь наш звичайно був не в курсі події.
Спочатку ми сказали що патріотизм підступає — не можу, і нам треба терміново побачити російське посольство. Пройшовши етап «подивитися посольство» ми вигравали метр за метром до призначеної мети, придумуючи все нові і нові доводи просуватися вглиб кварталів.
І, коли на горизонті вже замаячила перекрита спецтехнікою дорога і велика кількість військових, наш дідусь розговорився з якимось приятелем і випустив ситуацію з-під контролю: «Мовляв, ідіть, я вас тут почекаю». Це не зовсім входило в наші плани: тому що у військових питань було б багато до двох вільно гуляють російською.
Коли ми попросили його запитати у місцевих хлопчаків, що ж відбулося (а вони звичайно відповіли, що теракт), дід включив в голові якийсь гугл транслейтор, адаптований під нас, і сказав, що просто дві машини зіткнулися… Нічого страшного!
Їх конфлікт розвивався стрімко, і знайшов розв’язку вже на наступний день і в наступній серії.
