Хрещення Русі князем Володимиром стало переломним моментом не лише у внутрішньополітичній і культурного життя, але й у зовнішньополітичних стосунках з європейськими державами. Осмислити і усвідомити історичний вибір батька разом зі своїм народом – завдання, з якою успішно справлявся Ярослав Мудрий у роки свого правління з 1019 по 1054. Є думка, що велику і чи не головну роль у забезпеченні геополітичних успіхів князя зіграла його друга дружина – дочка шведського короля Олафа Шеткунга і королеви Астрід, яка мала слов’янські корені (вона була дочкою князя ободритов).
Що спонукало князя Ярослава просити руки принцеси Ингигерд у шведського короля Олафа Ерікссона
Шведський король Олаф (Олаф) Ерікссон (прізвисько – Шетконунг, що означає «Багач» або «Скарбник»).
Ярослав не був найстаршим сином, але з волі батька в обхід Святополка (він дискредитував себе в очах князя Володимира, оскільки мав змову з королем польським Болеславом) стає на князювання в Новгороді – це місто був свого роду трампліном для подальшого просування на правління в Києві. Але Ярославу потрібні були союзники, і ними стали скандинави. Він використовував їх для вирішення внутрішніх політичних конфліктів, так і під час військових походів. Саме з цих міркувань Ярослав Мудрий одружився на шведській принцесі, дочці першого короля швеції Олафа Шетконунга, прийняв християнство – Ингигерд (у хрещенні Ірині).
Її руки ще в 1017 році домагався норвезький конунг Олаф Харальдсон. Ингигерд була згодна на цей шлюб – він приніс би світ двом народам. Крім того, були свідчення у історичних джерелах, що між дочкою шведського короля і Олафом Харальдсоном була взаємна симпатія. Однак, не остиглий ще від ворожнечі між шведами і норвежцями, Олаф Шетконунг дав згоду на шлюб зі своєю дочкою іншому іменитому нареченому – Ярославу Мудрому.
Останньому необхідно було закріпити відносини з королем шведів допомогою родинних зв’язків, щоб можна було завжди розраховувати на його підтримку. А потрібна вона йому була вже і на момент сватання: після смерті батька Святополк був звільнений з в’язниці, сів на князювання у Києві, вбив своїх братів Бориса і Гліба і мав намір розправитися з рештою. Він вчинив за прикладом правителів сусідніх слов’янських країн: Болеслав Хоробрий (Святополк був його зятем) вигнав з країни своїх молодших братів і засліпив інших родичів відразу після сходження на польський престол; Болеслав Рудий, ледве почавши правління в Богемії, оскопил одного брата і вчинив замах на життя іншої.
Хоробра і розумна княгиня Ірина та її роль у державних справах
Княгиня Ірина (Ингигерд) Русь сприйняла як свою нову батьківщину і чимало зробила для величі країни.
Красива і розумна, княгиня Ірина з самого початку виявляє себе як далекоглядний політик: напередодні весілля з князем Ярославом вона вимагає собі в дар Стару Ладогу (Альдейгьюборг), що стала буферною зоною між скандинавськими країнами і Руссю, що давало можливість контролю торгового шляху в Грецію. До честі Ірини треба зауважити, що, погодившись на шлюб з нелюбом нею людиною, вона керувалася державними інтересами не тільки Швеції, але і своєї нової батьківщини.
І Ярослав Мудрий не помилився у своєму виборі: їдучи в походи, викликані військовою необхідністю, він залишав на правління свою розумну і хоробру дружину. Ірина допомагала Ярославу вибудовувати відносини з північними сусідами, залагоджувала виникають у взаєминах Ярослава проблеми з варязькими дружинами. Їх тандем виявився напрочуд вдалим для країни – саме на правління князя Ярослава і його дружини припадає розквіт Київської Русі.
Центральна фігура в геополітичних іграх великих держав
Ярослав Мудрий не був харизматичним, як князь Володимир. Не був він і богатирем, як його брати Мстислав і Святополк. Він не прагнув до завоювання країн з високим рівнем розвитку державності, якщо і воював за землі, то з народами «лапотными». В основному ж він був зосереджений на дотриманні існуючих меж Київської Русі та вирішенні охоронних завдань, пов’язаних з цим. З допомогою варягів йому вдалося розібратися зі Святополком і стримати зазіхання Польщі на Київ.
Ярослав Мудрий назавжди прогнав печенігів з землі руської, а вони чимало докучали русичам своїми набігами. На відміну від князя Володимира, Ярослав був грамотним і особисто читав Біблію, вникав у основи християнського віровчення. Саме його заслугою є поширення на Русі християнства, появу слов’янських церковних ієрархів, повсюдне будівництво храмів. Він подбав про освіту свого народу, про розвиток громадянського суспільства – створив звід законів («Руську правду»), яким могли керуватися намісники князя. Так оцінюється правління Ярослава Мудрого в давньоруських літописах і провідними істориками 19 століття.
В сучасній історіографії і стародавніх скандинавських сагах мають місце відмінні від цих погляди на Ярослава Володимировича: слабовільний князь, успіхи якого відносять на рахунок його дружини Ингигерд, начебто це її мудрість приписується чоловікові, а насправді ключовою фігурою в геополітиці того часу була саме вона. Погодитися з цим неможливо: князь з молодих років показав себе відбулася особистістю, обережним і далекоглядним політиком. Він був з дитинства хромоног і міг би здатися перед майбутніми труднощами у дорослому житті. Але він здолав свою недугу і став справжнім князем. В ті часи князь – це ще і воїн, готовий у будь-який час виступити проти ворога свого народу. Одруження на Ірині лише зміцнила його становище, а розумна жінка стала йому надійним помічником в справах державних.
Які насправді були стосунки між Ярославом та Іриною
Ірининський пам’ятник – один зі стовпів літописного Іринінського монастиря, побудованого князем Ярославом Мудрим у 1037 році.
Достовірних свідчень того, якими були взаємини княгині Ірини та Ярослава Мудрого, немає. Але шлюб, в результаті якого народилися гідні діти (шестеро синів і чотири дочки), породнившиеся з царськими сім’ями багатьох європейських країн, а країна увійшла в період свого розквіту, можна однозначно вважати вдалим.
Після смерті чоловіка княгиня Ірина прийняла постриг в чернецтво з ім’ям Анна. Померла вона в Новгороді в 1056 році. Постриг Ірини-Ингигерд-Анни був першим у великокняжому будинку, з нього почалася традиція постриження руських князів і княгинь після виконання ними боргу правителів народу.
