Як підсолодити пілюлю

27

Порівняно з киплячими тут пристрастями моя проблема, можливо, здасться дрібної, хоча б тому, що стосується лише дуже невеликого кола людей.

Справа в тому, що я дуже добре розрізняю смаки. Ні, дуже добре. Якщо додати солі на кінчику ножа в бак води на десять літрів, я вже скажу: «Вода посолена». У страві, приготованому на дюжину чоловік, я различу смак від декількох горошин чорного перцю, навіть якщо вони не потраплять до мене в тарілку, і ні за що не переплутаю швейцарський і голландські сири.

Думаєте, зараз почну скаржитися, як мене задовбали пересолені страви і люди, для яких є тільки два види сиру — «сир є» і «сиру немає»? Зовсім ні. Я дуже люблю і солоний смак, і різні спеції, а також усвідомлюю свою особливість, і тому всі спеції при готуванні додаю за рецептами, а не «на смак». Здавалося б, все чудово, але…

Як завжди в бочку меду додається та сама ложка дьогтю, яка всю бочку і псує. Ну, майже дьогтю.

Гіркий смак. Я ненавиджу його всіма фібрами душі. Думаю, його взагалі мало хто любить. А тепер помножте цю нелюбов на надчутливість до смаку. В їжі він не так часто зустрічаються, а от ліки… Так, зараз більшість таблеток йде в оболонці. За іронією долі, саме виробники тих таблеток, які періодично мені дуже потрібні, воліють мило ігнорувати таке винахід.

Прийом навіть самої маленької таблеточки — катування ще та. Для того щоб це відчути, змішайте столову ложку морської солі зі столовою ложкою соди і спробуйте з’їсти. Організм категорично відмовляється їсти впихиваемую в нього погань, стискає горло, проклята таблетка застряє десь на півдорозі, ризикуючи потрапити не в дихальні шляхи і зробити так, що ніякі таблетки мені більше не знадобляться. Спасибі, що до такої чутливості додається сильний блювотний рефлекс, який все ж виштовхує цю мерзенну таблетку… назад. І все починається по новій. А розчиняти цю погань не рекомендується. В результаті проковтнути таблетку вдається лише після довгих самоуговоров, мало не з літром води і просто невимовними смаковими відчуттями.

Трапився торік напад мого хронічного гастриту перетворився просто в цирк, тому що курс ліки призначили на місяць. Цілий місяць два рази в день проходити через це. Справа доходила до сліз, і чоловік в черговий раз умовляв дорослу жінку, як маленьку дівчинку, «з’їсти несмачну бяку».

Так, я розумію, що більшості людей ці проблеми не стосуються. Що більшість людей з легкістю може себе переконати проковтнути хоч п’ять таких таблеток — неприємно, та й фіг з ним. Але проблема моя чисто фізіологічна. Переконати-то я хоч сто раз можу, але що робити з організмом, який, ймовірно, зчитує цей гіркий смак як спробу нагодувати його тухлою рибою упереміж гнилими фруктами?

Шановні виробники ліків — я розумію, що таких, як я, дуже мало. Але я прошу — не задалбывайте нас. З такою чутливістю життя і так, що називається, не цукор. Загорніть вашу пігулку в оболонку — і всі будуть задоволені. Я прекрасно розумію, що це додаткові витрати на переобладнання лінії виробництва, але ви лікувати людей або катувати зібралися? І невже витрати не окупляться, при умови що ваше ліки — один з найбільш часто призначуваних і дієвих препаратів?

А я поки піду знову просити чоловіка умовити мене ж з’їсти несмачну бяку, тому що копійчаний парацетамол, який теж не закочують в оболонку, як і мої таблетки від гастриту, є єдиним знеболюючим, яке допомагає мені від менструальних болів. Так, нічого дорожче і краще не допомагає. Перевірено лікарями і життям, яка не цукор і не мед. І як же це задолбали.