Просто накипіло. Керівник сусіднього відділу постійно скаржиться на своїх підлеглих. І дурні вони, та звільняються без кінця, і те, і се, і третє, й десяте. Нікому працювати, загалом.
А нічого, що ти сам набираєш на досить специфічну роботу малодосвідчених або взагалі недосвідчених спеців? Їх треба вчити! Але їх залишають наодинці з програмами, папками документів і телефоном працівника, що звільнився, якому взагалі не вперлося щось пояснювати (тому що він ще й сам досі не розуміти, а що він, власне, робив). Вони вчаться самі, методом проб і помилок.
І коли вони неминуче помиляються, ти кричиш на них. На їх тупість, на їх нерозуміння цієї специфічної роботи, цих специфічних програм, яким не навчать в університетах, хоч червоний у тебе диплом, хоч алмазний. Але якщо вони прийдуть до тебе з питанням (просто тому, що більше йти не до кого, навколо такі ж новачки з досвідом як кіт наплакав), то майже напевно отримають замість роз’яснень або поперемінно з ними відро помиїв.
Вони намагаються навчитися і зрозуміти, але це складно. І у них немає на це часу — адже величезний обсяг поточної роботи хтось повинен виконувати. Тому робота йде повільно. Нерідко з помилками. Адже простіше накричати, ніж пояснити.
Зрештою, кожен другий пише заяву на звільнення. За три роки у відділі кілька разів повністю змінився склад працівників. Загалом, нікому працювати. А я вже задолбался про це слухати.
