Так склалося, що я їду з однієї роботи на другу вранці завжди в один і той же час, всі рухи вивірені до хвилини, інакше автобус поїде — і все… до Речі, кондуктори вже впізнають, вітаються.
І ось одного разу йду дуже швидко на зупинку, але все одно розумію, що не укладаюся за часом, тим більше, я побачив свій автобус вже там, але до нього ще 300-350 метрів. Спочатку надихнувся, рвонув, потім зрозумів, що один фіг не встигну, зменшив, розслабився. Дивлюся — ще стоїть, знову додав, знову змирився, вирішив не бігти і так рази три. А автобус все ще на зупинці… Відвернувся, щоб не так боляче було дивитися на їде по моєму графіку робіт автобус і поплентався до остановочке.
Доходжу не поспішаючи, автобус стоїть, одна двері відкриті. Я входжу, і тут по гучномовному зв’язку водій (жінка, до речі) видає:
— Ти б ще покурив, блін, по дорозі, та так запізнюємося, а тут ще тебе чекати, та дивитися на ранкові десятишаговые пробіжки!
Дружний ржач практично порвав автобус! Згоден, невисокий повнуватий дядько робить «десятишаговые» забіги до автобуса кілька разів поспіль — те ще видовище…))
Сергій Селіванов
