Відчуття власної винятковості

49

Задовбали люди, які не хочуть самовдосконалюватися і при цьому вважають інших невимовними дебілами. Люди, які і раді повірити авторитетну думку письменників, які не мають за душею психологічного освіти, але радять не порівнювати себе з іншими і не псувати тим самим собі самооцінку. Ні, винні в поширенні цього марення не письменники — винні самі читачі. Чомусь мені здається, що, прочитавши сотні книг і статей про те, як приємно, корисно і воодушевляюще прагнення бути краще, більша частина запам’ятає 101-ю книгу про те, що «ти і так хороший, сиди на попі смирно, ти унікальний і тим ідеальний».

І не дай тобі небо заперечити адепту подібного світогляду! У зав’язалася словесної баталії ти впадеш першим, миттєво завалений такими геніальними аргументами, як «кому треба — і таким мене полюбить», «якщо я себе не буду приймати у всіх проявах — цього не зробить ніхто, так і мазохізмом не страждаю — боляче треба самому собі самооцінку вбивати», і перлиною думки: «Ти дурень? Взагалі-то — і це кожен знає — ідеал недосяжний!»

Хочеться завити: люди, ви в свідомості? Чому спроби бути краще синонімічні мазохізму, а прагнення до ідеалу асоціюється з необхідністю ламати особистість повністю і у всіх проявах?

А хто намагається… Таке відчуття, що самовдосконалення означає максимум витрату десятків тисяч на тренінги саморозвитку («і бонусом — ви навчитеся бачити ауру!») так безконтрольне читання десятків книг. На фіга? Для інтелекту? Не всім допоможе. Для мудрості? Половина таких «інтелектуалів» і сюжет не запам’ятають. А вже сенс книги — мабуть, поняття настільки ж ілюзорний, як і лякаючий напівміфічний «ідеал». Але немає ж, сидять, читають, пишаються. Прямо скажемо, витрачають час.

Ні, я нічого не маю проти книг і тренінгів. Але чому, скажіть на милість, ви цим пишаєтеся? Як кажуть: «Не кажи, що працюєш. Покажи, що заробив». Не хвастайте кількістю витрачених на гуру грошей і пройшов за книгами часу. Хочете випендритися (навіщо це високорозвиненої особистості?) — так покажіть, як ви розумні, мудрі, гідні. Покажіть, як ви не боїтеся ідеалу, як не дали залякати себе народними мудрості та приказками про його недосяжності, як вмієте думати своєю головою (а іноді навіть краще мозком) об’єктивно, а не сприймати за порадами психологів тільки приємні вам речі.

Я кажу це вам, дорослі самостійні люди: не ведіть себе як незграбні прищаві підлітки, в силу юнацького максималізму чітко ділять весь світ на всіх-чмо і себе-і-так-геніального. Їм корисно для психіки і для розвитку саме воно, а вам пізно цим виправдовуватися.

Ви працюєте, і у вас немає часу навіть на книги за фахом? Ну хто вам винен, що при першому ж скороченні вас потіснять менш цінні й досвідчені» фахівці, молоді та патологічно не бояться ідеалу?

Ви вчилися в школі на законні 4 і 5, і вас влаштовує ваш рівень знань? Ну, тоді це, звичайно, не ви, а злий рок винен, що ваш обранець пішов у загул (так, наліво не тільки із-за сексу ходять), а то і просто пішов.

Ви навчилися бачити сім энергослоев і ставити/наговорами/візуалізацією закликати удачу? Ви майже у мети! Ще будьте приємною людиною та кваліфікованим працівником — і підвищення у вас в кишені!

Ви чесно ходіть два рази в тиждень в спортзал (на фітнес, на йогу), і якщо хтось щось бовкне про ваше здоров’я і фігуру, вам є що відповісти нахаби? Так не в абонементах щастя, а в результатах.

А серйозно — навіть на результати всім пофіг. Але ви могли б робити це для себе. Не любіть себе — робіть для коханої. Немає коханого — для того, щоб був. Для розваги, для підняття самооцінки, для сусідського кота або для жертви своєму божеству — хоч як-небудь!

Задовбали люди, яким нема чим хвалитися, а вони намагаються. Хваляться що прочитали «451 градус за Фаренгейтом» (причому виявляється, це утопія про шкоду клептоманії, ось воно що!). Хваляться своїми «120 (а одного разу і 126)» в тесті IQ і не сприймають пояснення, чому IQ не є адекватне вимірювання інтелекту. Хваляться «аристократичної» звичкою пити чай/кофий (крім того, в лексиконі таких аристократів трапляються «картоха» і «відгули») без цукру, та ще спеціально на цю тему переводять, щоб потім з «щирим» здивованим презирством в сотий раз голосити: «Так як же можна пити його з цукром?!» Я ніколи не расстраиваю таких людей, що теж п’ю напої без цукру, щоб не вбити на корені їх, мабуть, настільки рідкісне, відчуття власної винятковості. Як мало деяким для щастя треба! Але невже не видно, що всім пофіг на вас і ваш кави без цукру? Якщо ви, не скривившись, їсте лимон, відкушуючи його як яблуко, то просто знайте: це не те, чим варто пишатися. Так всі можуть. Мені ось уже десять похвалилось.

Іноді корисно перестати обійматися зі своєю самооцінкою і усвідомити себе чмом (можна і без цього, але раптом вам нелюди, ще й мотивації не вистачить). Усвідомити і спробувати виправити цей факт. Ви станете краще — і, може бути, хоч раз в житті свершите що-небудь гідне гордості.

Це ж відноситься до людей із заниженою самооцінкою. Думаєте, якщо хоч на мить подивитися на себе об’єктивно — помрете від остаточного саморазочарования і розриву серця з цього приводу? Ні, і це не буде марно. І не треба тут: «Я і так надто критично бачу». Спробуйте адекватно. І без філософії «а що є твій адекват?». Так, блін, це, як і Ідеал, страшний волохатий звір з подкроватья, яка вас з’їсть, якщо в нього повірити занадто сильно. І зробіть, демони вас забирай, що-небудь зі своєю самооцінкою, не бесіте оточуючих.

Я прошу вас: я не кажу, як безглуздо ви виглядаєте зі своїм дитячим захопленням з приводу «кофия без цукру» і презирливим «не витрачай час на ідеал, це міф», а ви відчепіться від мене з проповідями про те, що ідеал недосяжний, а я мучуся хренью і вдаюся до гордині. Ви не можете втілити міф і боїтеся всує поминати ідеал — ваші проблеми. Залиште мене з моєї гординею наодинці, я хоча б не тицяю своїми переконаннями в обличчя співрозмовнику і не розповідаю про них всякому, хто не послав відразу в грубій формі, як це робите ви. Задовбали.