За твердженням режисера Ельдара Рязанова, у фільмі «Неймовірні пригоди італійців у Росії» немає жодного комбінованого кадру — всі трюки були «чистими». Щоб у глядача не виникало і найменшого приводу сказати: «Це шахрайство, тут нас обдурили, це все — техніка кіно!» — так вирішили творці. А найважчим трюком була посадка літака на шосе. У світовому кіно досі не було такого кадру, зробленого по-справжньому, не шляхом комбінованих зйомок. Справа в тому, що, коли реактивний лайнер сідає на злітно-посадкову смугу аеродрому, то сила удару була така, що товщина бетону або асфальту повинна бути не менше 70-80 сантиметрів. Шосейних доріг з таким глибоким покриттям не існує. Крім стратегічних, секретних. Туди хід був закритий, цивільних жодна автострада для посадки багатотонного Ту-134 не годилася.
Обміркувавши всі можливі варіанти, творці прийняли рішення «загримувати» під шосе аеродромну смугу. Зі злітно-посадкової доріжки видалили розпізнавальні знаки, прожектори та інші авіаційні позначення. Малярі накреслили на бетоні білі лінії, які зазвичай намальовані на автострадах.
Вздовж смуги висадили дерева, встановили світлофори, кіоски, бочку з квасом, а також покажчик «Москва — 140 км». Але головне — потрібно було приземлити літак серед їдуть автомобілів. Який льотчик зважиться на це?
Трюк знімали на Ульяновському аеродромі, у школі пілотів цивільної авіації. Заступник начальника школи Іван Таращан запропонував: «Візьміть лист з Міністерства цивільної авіації, в якому мені дозволять літати з порушенням інструкції, і я виконаю трюк». Але коли творці фільму заїкнулися про це в міністерстві, з ними просто не стали розмовляти. «Це смертельно небезпечно! Це заборонено!» — категорично заявили там. Ніхто не хотів ризикувати. Серед керівників цивільної авіації божевільного не знайшлося. Так що Рязанов і компанія приїхали в Ульяновськ без листа міністерства.
Льотчик Іван Таращан спочатку навідріз відмовився виконати прохання — посадити літак на злітну смугу, по якій будуть їздити автомобілі. Але десь в глибині душі чудовому пілотові хотілося зробити трюк, якого ще ніхто не виконував. Розуміючи величезну відповідальність, яка лежить на ньому, він зажадав: «Машини — тільки легкові, за кермом — тільки льотчики: у цій надзвичайній ситуації їм легше буде орієнтуватися миттєво і безпомилково».
Скликали всіх льотчиків, що мають особисті машини, і «мобілізували» їх на зйомку. По краях злітної смуги назустріч один одному бігли легкові автомобілі, і Таращан бездоганно посадив гігантський лайнер. В пресі іноді зустрічається той факт, що трюк знімали шість дублів, і всі шість разів Таращан бездоганно садив машину. Але навряд чи італійські продюсери, экономившие на всьому, виділили кошти на шість злетів повітряного лайнера. Та й складність, небезпечність самого трюку виключає можливість шестиразового його повторення.
Потім у фільмі слідували кадри, як Ту-134 їде по шосе, автомобілі снують у нього під крилами, обганяють, літак проїжджає по вулиці містечка. Ці проїзди знімалися на резервній смузі аеродрому, де побудували декорації будинків, встановили світлофори. По тротуарах поспішали люди, бігли діти, за квасом стояла черга. І у всій цій натуральної вуличної метушні літак-гігант виглядав незалежним, добродушним і смішним велетнем серед ліліпутів — машин і людей.
