В останні роки зростає інтерес інвесторів до такого напрямку сільського господарства, вирощування кіз. Козяче молоко для росіян стає справжнім брендом здорового харчування, а козяча шість активно використовується в легкій промислового для виробництва одягу і взуття. Щоправда самих господарств по розведенню породистих кіз не так вже й багато в країні. Найбільшим з них є СВК «Донський» з Оренбурзької області.
ТОП-5 найбільших козоводческих господарств Росії, поголів’я
1 місце — СПК (колгосп) «Донський» (Оренбурзька область, с. Донське) – 5 269
2 місце — ТОВ «Генофондное козоводческое племінне господарство «Губерлинское» (Оренбурзька область, с. Хмелівка) – 4 064
3 місце — СПК «Біч-Тей» (Республіка Алтай, с. Шекпээр) – 2 153
4 місце — ТОВ «Кайрал» (Республіка Алтай, с. Иодро) – 1 550
5 місце — ТОВ «Михаїл» (Республіка Алтай, с. Иодро) – 1 445
Що стосується історії цієї галузі тваринництва в нашій країні, то вона налічує більше 100 років. Фахівці виділяють три основних етапи. Перший був пов’язаний з працями князя Урусова та інших представників російської знаті, які боролися за здоров’я російської нації. В період з 1906-го по 1913-ий роки ці ентузіасти зробили велику роботу. З Європи (в основному з Німеччини та Швейцарії) було завезено кілька тисяч кіз чистих порід (велика частина — зааненскі), була заведена породна книга (якої в даний час не існує), був організований Союз козівників Росії, в якому з плином часу об’єдналися козівники 42-х російських губерній. Другий етап розпочався у жовтні 1917 року. На цій стадії історії у нас почали з’являтися свої вітчизняні породи, наприклад, як горьковская і радянська зааненська. На жаль, до наших днів не збереглися. Негативний вплив на цю галузь надавав і той факт, що козівництво в СРСР заважало планам розвитку колгоспів і радгоспів, оскільки селяни, у яких було хоча б п’ять кіз, відмовлялися йти працювати на молочно-товарні ферми, оскільки вигідніше було начесать пух і, сидячи вдома і в’язати вовняні вироби і жити з їх продажу. Тому наші державні мужі просто взяли і вели обмеження — на одну сім’ю кількість голів цього дрібної рогатої худоби до трьох. Якщо людина працювала в колгоспі і був передовиком — так вже й бути, міг тримати п’ять кіз. Третій етап – це вже ближче до нашого часу. Незважаючи на важкі дев’яності роки минулого століття, вітчизняне козівництво вижило і починає розвиватися.
