Закінчила бакалаврат і навчаюся в магістратурі в одному з найстаріших вузів нашої країни, займаюся науковою роботою. Хороша освіта, відповідальність і зацікавленість дають дохід у вигляді відмінного знання свого предмета. Справа не в тому, як сумна життя вченого, та ще й історика літератури в Росії. В цей раз образило інше.
Я підробляю репетитором; російська мова, література — це те, що я люблю, знаю, можу пояснити, зацікавити. Але тут вирішила, що мені замало досвіду, так і хочеться сіяти розумне, добре, вічне масштабніше, і вирішила влаштуватися у відомий освітній центр. У фірми філії по всій країні, 25 років вони існують, курси для школярів ведуть самої різної спрямованості: від підготовки до ЄДІ до робототехніки та фотографії. Заняття проходять по вихідних, дружня атмосфера, колектив молодий і активний, є свої методисти, курси підвищення класифікації та інше. Купа захоплених відгуків від учнів, батьків та викладачів, серед яких є і мої знайомі — коротше, школа без мінусів. Приймають на роботу в кілька етапів: спочатку надсилають непростий тест на твою предмету, якщо пишеш його добре, запрошують на колективне співбесіду, де потрібно провести міні-урок. Його оцінюють ейчари, в класі сидять такі ж претенденти, як ти, але на різні спеціальності: англійська, російська, фотографія, хімія, математика…
Ось тут-то і чекало розчарування.
Мене не взяли на вакансію викладача російської мови. Взяли дівчину, що знайшла у слові «лисячий» закінчення-ий (схиляємо: лисяча (нора), лисячого (хвоста) — суфікс -j-, закінчення в «лисячий» нульове, побіжна голосна; це навіть якщо не знати, з допомогою якого суфікса утворюються присвійні прикметники), і іншу, яка сказала, що в словах «обжорка», «жерти» і «сжирать» різні корені (чергуються голосні в корені, аблаут — не, не чули; «друзі», «дружба» і «друг», напевно, теж не однокореневі). Зате вони обидві пограли з аудиторією, влаштували конкурси, одна навіть притягла два ватману з намальованими корабликами, щоб «топити» корабель противника правильними відповідями. Клас. Як ваші дітки здадуть свій ЄДІ? «Не знаю, може, пощастить». Я, дурна, думала, що моє завдання — пояснити уявним дев’ятикласникам складну тему, яку 80% і до одинадцятого класу не може зрозуміти і вивчити, а потім все життя так і ставить коми: «Ну, я маю на увазі, це аффторский знак і взагалі уточнення», — а треба було, виявляється, розвеселити дівчинку-ейчара, віршик там розповісти, поплескати в долоні, іграшки принести…
А дратує і мене задовбує некомпетентність. Підозрюю, що таке відбувається не тільки в сфері освіти.
