Die Glocke («Дзвін») – проект, над яким працювали німці в часи Другої світової війни. Досі немає відповіді на питання про те, що саме хотіли створити або створили нацисти. Але версій і припущень вистачає.
Трохи фактів: робота над «Дзвоном» почалася в 1940 році. Очевидно, що це було якесь технічне винахід, тому що керував діяльністю в цьому напрямку Ганс Каммлер – інженер, працював до всього цього на фабриці «Шкода». Очевидно і те, що розробка була пов’язана з містикою, непізнаним. Контролювала процеси діяльності служба «Аненербе» — умовно кажучи, «Міністерство «тарілочках»».
У 1944 році людей, які займалися проектом, транспортували в підземну лабораторію в Вацлавській шахті. Та що там повинно було трапитися. Що саме?
За деякими відомостями, винахід, дійсно, мало форму дзвони і володіло солідними розмірами – близько 3 метрів в ширину і 4,5 – у висоту. Всередині пристрою перебувало 2 циліндра з невідомої субстанцією, яка іменується в документах Xerum 525. Коли дзвін включали, він починав світитися блідим фіолетовим світлом.
Для чого ж використовувався die Glocke?
Якщо в цілому, враховуючи те, що проект курувався «Аненербе», нацисти намагалися знайти спосіб переломити хід війни, звернувшись до містики, отримавши сили або зброю «згори», з самого пекла чи з потойбічного світу – кому як завгодно.
Деталі невідомі, але є ряд припущень.
Найбільш щільно займався розслідуванням теми польський журналіст Вітковський. Він припускав, що дзвін – це якийсь апарат з виробництва палива для літаючих тарілок, які вдалося сконструювати німцям. А може, вони їх і не створювали зовсім, а отримали від представників якоїсь інопланетної раси.
Вітковський вказує, що Гітлер планував використовувати тарілки, щоб у 1945 році нанести удари по столицях своїх основних супротивників. Але, кажуть, американці дізналися про ці плани і захопили близько 1000 літальних апаратів. Ходять чутки, що і у Сталіна в розпорядженні виявилося близько 4 тарілок. Але в СРСР ними не зацікавилися.
Американський письменник Генрі Стівенс має на це свою точку зору. Він не раз заявляв, що дзвін – це своєрідна «машина часу». Нібито Каммлеру вдалося вивезти її в США, але що з нею сталося далі – невідомо.
