Стара за роялем

17

Так, мені шістнадцять. Так, я всього рік тому пішла в музичну школу по класу фортепіано. Дивно, правда? Звичайно, я граю ще, м’яко скажемо, не дуже добре. Природно, я знаю, що ваші діти, учні тут вже третій рік, грають набагато краще за мене. Але обов’язково про це треба говорити саме тоді, коли я виходжу з кабінету після заняття? Так-так, скажіть про це на весь коридор, а потім давайте обговоримо мої помилки у виконанні. Мій викладач в цьому нічого не розуміє.

А ще можна і потрібно дивитися на мене, наче пошепки обговорювати успіхи своїх дітей і порівнювати їх з моїми. Можна поміркувати, як із-за таких «старих», як я, їх діточок не беруть. Ага, то-то я дивлюся, класи переповнені.

Знаєте, я дуже рада за ваших дітей. Але ви до цього яке відношення маєте? Це дитина вміє грати, а не ви.

Цікаво, але від дітей я жодного разу разу нічого подібного не чула. Іноді вони мені підказували, як зіграти той чи інший момент, але жодного разу треба мною не сміялися. Може, варто повчитися почуття такту у своїх синочків і донечок?