З архівів КДБ відомо, що тотальна інформаційна війна з Радянським Союзом почалася з 1943 року. Тут офіційні дані. З 1943 року на Заході були організовані інформаційні спецвідділи по зміні свідомості наших громадян.
Таємними ж товариствами (банкірами — від автора), тими, які побудували західну цивілізацію, така війна проти Росії велася всю її історію. Йосип Віссаріонович прекрасно знав, що робиться на Заході і чим завжди були зайняті зарубіжні таємні товариства. Знав він і ще одну важливу деталь: кращий захист – напад. Тому відразу після свого приходу до влади в 1924 році, Сталін створює на базі радянських спецслужб свій інформаційний відділ для боротьби з західною пропагандою. І що не маловажно, він сам його очолює.
Зрозуміло, що Сталін не обмежився однією лише обороною. Радянський інформаційний відділ по нейтралізації західної пропаганди дуже скоро переніс свої дії на територію супротивника. Вже з 1926 року на всьому Заході знали правду про те, що відбувається в Радянській Росії.
І у Великобританії, і в Німеччині, і в Америці видавалися наші радянські газети і журнали. У них не було закликів до революції. У виданнях просто розповідалося, ніж трудовий народ зайнятий в Росії. Тому такі газети і журнали ніхто в Європі не забороняв. Сталін був чудовим психологом. Він розумів, що інформація повинна даватися ненав’язливо, доброзичливо і обов’язково повинна бути правдивою. Інформація повинна відображати тільки те, що відбувається насправді.
— Яка правда не була: погана чи хороша. Саме тому простий люд і Британської імперії, і в Америці, російської інформації вірив. Як не намагалася буржуазна пропаганда уявити, що відбувається в Радянському Союзі брехнею, їй прості західні люди не вірили. Більше всього не довіряли їй жителі колоній. Але не треба думати, що тільки друкованими виданнями користувалася радянська інформаційна машина на Заході.
Були й інші засоби. Сталін спромігся змусити працювати на Радянський Союз навіть британське і американське радіо. Яким чином? Тільки правдивою інформацією, такою, яку неможливо було ніяк зганьбити. Лаючи Радянський Союз, тим самим, буржуазні ЗМІ озвучували ті грандіозні перетворення, які мали місце у Радянській Росії. На пропаганду люди не звертали уваги, за нею вони бачили правду, що відбувається. Коли в Німеччині переміг фашизм, Гітлер намагався якомога швидше припинити доступ в майбутній Рейх «радянської пропаганди». Але все одно, аж до 1941 року, незважаючи на потужний прес геббельской дезінформаційної машини, німці не хотіли бачити в російських своїх ворогів.
Ось що значить вміла подача інформації, і перекидання військових інформаційних дій на ворожу територію. Захід досі з жахом згадує про час, коли інформаційний відділ радянських спецслужб очолив сам Йосип Віссаріонович. Саме з інформаційною діяльністю Йосифа Віссаріоновича пов’язують на Заході розпад Британської імперії. Зокрема, втрата нею такого ласого шматка, як Індія. І західні політологи з аналітиками праві: останнім акордом інформаційного протистояння Заходу і СРСР була наша перемога у Великій Вітчизняній війні. Весь світ побачив своїми очима, яке суспільство більш прогресивно: західне або радянське. Де люди мають більше свобод, і є справжніми господарями своєї землі.
Тому що тільки вільні люди здатні на масовий героїзм у війні за Батьківщину. Ось чому перемога Британської імперії у світовій війні, навпаки, прискорила її розпад. Такого, за всіма законами історичного процесу не може бути, зазвичай імперії розпадаються після своїх поразок. Але сталося, з точки зору сучасної геополітики, неймовірне: спочатку, у 1949 році від Британії відпала Індія, а потім намітився курс на відхід від метрополії та інших напівколоній. З величезним трудом об’єднаному королівству вдалося стримати відцентрові сили. Як вважають самі британці, завдяки діяльності М.С.Хрущова, який у короткий термін в очах світової громадськості зміг повністю дискредитувати комуністичний рух.
Як він це зміг зробити, розповімо нижче. Яким чином, в інформаційному плані, В. В. Сталіну вдалося переграти пропагандистську єдину, добре налагоджену машину Заходу? Все почалося зі статті Йосипа Віссаріоновича про можливість перемоги соціалізму не в глобальних масштабах, як стверджував Маркс К. у своїх роботах, а в окремо взятій країні. Стаття Йосипа Віссаріоновича була відповіддю троцкистам на їх спробу довести, що якщо з глобальною світовою революцією не склалося, то в Росії пора переходити до реставрації капіталістичних відносин і передачі її власності справжнім господарям планети – представників богообраного народу. Але ця стаття з’явилася ударом не тільки по апетитам троцькістського крила компартії.
Вона з’явилася ще непоганим заспокійливим для Заходу. Тепер Захід перестав боятися Радянської Росії як розсадника світової революції. І з 1931 року відносини нашої країни з капіталістичним табором різко покращилися. Це дозволило нашим радянським газетам безперешкодно виходити і Британської імперії, і в Америці. Тут вже спрацював закон ринку. Попит породив пропозицію. Те, що у радянських виданнях не було ніякої пропаганди, ніяких висловлювань про необхідність на Землі світової революції, ми вже говорили. В них детально описувалися наші трудові радянські будні. Йшлося про плани на майбутнє.
От і все. Але з точки зору психології — все було влаштовано вірно. Прості люди на Заході ставилися до того, що робилося в Радянському Союзі з цікавістю, а до росіян — з великою симпатією. В результаті, вплив Радянського Союзу і в Європі, і в Америці настільки зросла, що Йосип Віссаріонович зміг через своїх людей вийти на рівень управління деякими галузями промисловості західної.
Дуже скоро з Америки, Британії, Німеччини потекли в Радянську Росію нові технології. Захід, всупереч своєму бажанню, став продавати Радянському Союзу верстати та сучасне обладнання заводів, і навіть, під час війни, свою передову техніку. Здавалося, такого просто не могло бути. Війну Захід організував для знищення Радянської Росії, але він же, всупереч самому собі, став допомагати Радянському Союзу, розгромити того, кого він створив – фашистську Німеччину.
В якості прикладу можна привести долю кращого американського винищувача часів другої світової Р-3 «Аэрокобры». Цей літак був випущений в Америці в кінці 1939 року. Суцільнометалевий, порівняно легкий, з двигуном позаду пілота, Р-39 володів завидною швидкістю, і що дуже важливо – маневреністю. Озброєння цього винищувача було просто надпотужним: одна 37 мм гармата, два великокаліберних кулемета та чотири кулемети калібру 7-62. Але дивна річ, після всебічних випробувань винищувач «Р-39» американських військових не сподобався. Питається, чому? Це питання не знаходить пояснення і в наш час. Залишається тільки припустити, що він сподобався Йосипу Віссаріоновичу, точніше не стільки йому, скільки радянським фахівцям у галузі авіації. У США «невдалий» винищувач вирішено було зняти з виробництва.
Винищувач P-39 авіабаза Гамільтон, Каліфорнія, липень 1943.
Але тут втрутилася радянська оборонка. І на прохання Радянського Союзу конвеєр винищувача Р-39 на американському авіаційному заводі не зупинили. Фактично, з серпня 1941 року американський авіаційний завод став працювати на Радянський Союз. В результаті, з 9500 «Аэрокобр» випущених в Америці, 6300 з’явилися на радянсько-німецькому фронті. Це виявилося дуже до речі, тому що радянська авіаційна промисловість в 1941-1942 роках тільки починала набирати обертів випуску нових вітчизняних винищувачів.
Знімок радянських і американських льотчиків на тлі перших прийнятих СРСР по ленд-лізу американських літаків
Зі слів тричі героя Радянського Союзу Олександра Покришкіна, в його чудовій книзі «В небі війни», найбільше повітряний бій над Кубанню, яке тривало все літо 1942 року, в основному було виграно не радянськими винищувачами, яких на фронті було дуже мало, а американськими. Зламали хребет німецьких люфтваффе над Кубанню саме вони. На «Аэрокобрах» літали такі знамениті радянські аси, як Олександр Покришкін, його ведений двічі герой Радянського Союзу Андрій Працю, двічі герої Радянського Союзу Клубів, Речкалов, Гаків та інші. В кінці війни, врахувавши всі недоліки літака «Р-39» американський завод випустив винищувач «Р-63» «Кингкобру» — королівську кобру. Це був висотний швидкісний винищувач.
Льотчики-винищувачі 16-го гвардійського авіаполку гвардії майори А. В. Покришкін і Д. Б. Глінка, 1944
Озброєння, крім 37 мм гармати, полягало ще й з чотирьох великокаліберних кулеметів. Але Йосип Віссаріонович Сталін ці новітні радянсько-американські літаки проти німців на фронт не відправив. Він забрав їх у резерв головного командування. Питається, навіщо? Відповідь як завжди простий: Йосип Віссаріонович відмінно знав, що у американців і англійців виношувався план знищення Радянського Союзу руками Гітлера та його союзників. Крім того, Сталіну доповіли про план «Ренкин». Згідно з цим планом, який був уточнений в листопаді 1943 року, німецькі війська повинні були здатися союзникам, американцям і англійцям.
І при підтримці військ англосаксів, перегрупувавшись, почати новий наступ на нашу батьківщину. Йосип Віссаріонович дав зрозуміти Заходу, що йому їх план відомий і що Радянський Союз встигне до такого обороту справ підготуватися. До того ж він натякнув, що ні в Англії, ні в Америці прості люди свої уряди не зрозуміють. Саме з цієї причини з планом «Ренкин» у Заходу не вийшло. Але коли в американців з’явилася в руках атомна бомба, Йосип Віссаріонович зрозумів, що треба готуватися до нової війни.
Тепер, вже з застосуванням надзброї. Розуміючи, що американці мають засоби доставки свого головного козиря в новій війні – атомних бомб, потужні стратегічні бомбардувальники, до того ж висотні, треба було щось таким літакам протиставити. І генералісимус протиставив. Так звані літаки стратегічного резерву головного командування: радянські висотні «МІГ-3», британські «Спитфайров» і, звичайно ж, американо-радянські «R-69» кингкобры, які в цій когорті винищувачів були наймасовішими й потужними.
Коли в 1946 році на таємній раді з приводу атомної бомбардування Радянського Союзу, американські стратеги обговорювали план нападу, їм довелося згадати про свої ж висотні винищувачі. І бажання бомбити Радянський Союз атомними бомбами відразу відпало. Тому що західні яструби зрозуміли, що їх хвалені «Б-17» і «Б-19» будуть збиті відразу ж, як перетнуть кордон Радянського Союзу.
Це тільки один з прикладів тієї інформаційної роботи, яку вела сталінська адміністрація з Заходом: подумати тільки, змусити ворога віддати свій кращий літак! Потім цим же літаком прикривати своє небо. Таке може бути тільки в казках. Але справа в тому, що випадок з «Р-39» і «Р-63» не єдиний. Інші подібні приклади ми приводити не будемо. Це не входить в рамки даної книги.
Винищувачі Р-63 «Кингкобра» (Bell P-63A-10-BE «Kingcorba») на аеродромі Буффало (Buffalo, штат Нью-Йорк) перед відправкою в СРСР.
Уривок з книги Георгія Сидорова «Таємний проект вождя»
Дякую
