Шість разів по колу

24

Урок біології, другий за день.

— До дошки, Саша.
— Не хочу, мені в лом.

Три хвилини умовлянь, остаточна відмова від відповіді, висловлений в нахабній і категоричній формі («Так че, не хочу я, @#$!») і трійка в журнал. Одразу ж починаються крики:

— А за що?

Наступний все-таки вийшов до дошки. Розповів один невеликий абзац з допомогою книги. Чотири за десятибальною шкалою.

— За що? Че я не так сказав?

Урок математики. Завтра контрольна. Мені випало щастя сидіти на останній парті. Навколо — геть хлопці. Пояснень вчителя я не чую — як же, моїм сусідам спереду потрібно обговорити черговий рейд в WoW; збоку лаються і кричать, бо їм так хочеться; ще трохи далі хтось слухає музику з усіма звуковими ефектами дешевих навушників. У мене розсудлива сусід, з яким можна якось скоординуватися, щоб розв’язати складну задачу.

Урок англійської. Той же учень виходить, видає чверть переказу, знову ж таки з допомогою тексту. Вимагає шість: «Один — за присутність, два — за знання уроку, три — за торбу, чотири — за те, що знаю ваше ім’я, п’ять — тому що перший, шість — за те, що той розповів».

Урок географії. Половина хлопців розгулює по класу. Кричать так, що я чула їх в сусідньому крилі, коли виходила в медпункт. Матюкаються крутіше вантажників в порту. Природно, вчителька сердиться і кричить. У підсумку інакше як «стервом» і «породженням пекла» її не називають.

Їй-богу, перш ніж вішати всю провину на вчителів, подивіться на себе, так звані учні. Я не сперечаюся, зустрічаються і серед вчителів не дуже хороші особистості, і серед учнів не все настільки погані, але все ж…

А вчителям — подяка за те, що ви нас терпіть.