Задолбашка моя актуальна і дрібна — задрали новорічні промовці.
Ні, я не «сильна і незалежна», яка ненавидить свята і святкують всією душею, але… десять-одинадцять ранку, тридцять перше грудня. Телефон роздирають смски і ммски, причому від якихось абсолютно лівих людей — колишніх співробітників мною ж звільнених), далеких знайомих і інше, і інше.
Треба відповідати — в іншому випадку додадуться дзвінки: «А почемууууу ти не відповідаєш, щось случиииилось?» Сталося, блін! Я бджілкою літаю по дому, вся родина теж, готуємося до свята. Колись мені — салат я ріжу. І чоловікові колись — він ялинку перед будинком донаряжает з молодшим сином. А старший і вже прийшла в гості племінниця закінчують прибирання. Зайняті всі. І кіт зайнятий, так. І собака. Нікому відповідати на вашу радісну масову розсилку. Ось все закінчимо, наведемо себе в порядок, і настане час для привітань. Вдумливих і індивідуальних.
А ваші масові «З наступаючим» і «Майже настав» засуньте… в папку «спам»!
