Людська пам’ять влаштована досить своєрідно. Багато вже забули всі про Радянський Союз, але смак звичайного московського пломбіру так і залишився еталоном…
Морозиво
Найбільше сучасні росіяни тужать за радянським морозиву. Не обійшлося, звичайно, без звичайної ностальгії за дитинством, але все ж для багатьох одна з головних втрат дев’яностих – це простий пломбір за двадцять копійок.
Що цікаво, в СРСР майже в кожному великому місті був свій холодокомбінат, і умови їх роботи могли істотно відрізнятися, але на якості й асортименті це позначалася не сильно.
Хоча й тут були свої лідери: найсмачнішим вважалося ленінградське і московське морозиво. А найкращим – пломбір «Каштан» за 28 копійок, який можна було купити тільки в Москві і тільки якщо пощастить.
Втім, в будь-якому обласному центрі продавали той же пломбір у шоколадній глазурі і за ті ж гроші, але це було не те… Якість забезпечувалося завдяки незмінній ГОСТу 117-41 і використанню виключно натурального молока. Зараз це не може дозволити собі жоден виробник.
Згущене молоко
Неможливо уявити радянське дитинство без згущеного молока. Жерстяні банки з біло-синьо-блакитний етикеткою перетворилися на справжній символ СРСР. Особливо смачним вважалася варена згущене молоко, але їли її і так, зробивши ножем дві дірки.
Ще з неї ж робили цукерки «молочний ірис» або просто іриски. Їх можна було купити в магазині, але деякі їх виготовляли в домашніх умовах. Найближчий аналог в сучасному магазині – це цукерки «Корівка», але в реальності і вони зовсім не такі, як раніше.
Взагалі, появи цього продукту ми всі зобов’язані американцям, а популяризації вітчизняної армії. Винахідник із США Гейл Борден в 1853 році запатентував технологію згущення молока, а радянські військові обов’язково додавали згущене молоко в раціон солдатів через калорійності. В результаті влада вклали великі гроші в створення заводів по всій країні.
Нинішні виробники ретельно копіюють упаковку, але вперто відмовляються використовувати натуральне молоко. А з використанням замість нього рослинних жирів – пальмової олії смак виходить «специфічним».
Ковбаса «Московська»
«Двісті видів ковбас у магазині» – це відомий радянський мем, який би узагальнював західне капіталістичне достаток. На радянських прилавках спокійно лежало декілька видів вареної ковбаси і пролетарський сервелат, і жаданий асортимент Заходу частенько турбував товариство, що зібралося на кухні обговорити політику.
Тепер капіталізм відбувся, різноманітність радує око, але найпопулярніша в СРСР ковбаса – «Московська» – просто зникла з прилавків. Звичайно, чимало ковбас з такою назвою продається, але варто лише спробувати, як відразу стає зрозуміло, що це всього лише підробка.
Відверто кажучи, навіть не зовсім зрозуміло, чому так сталося. І в радянський час використовували не тільки чисте м’ясо, але і шкури, навіть за Гостом це допускалося. Можливо, зараз взагалі перестали класти м’ясо?
Ковбаса «Докторська»
Справедливості заради, треба сказати, що золотий вік «Докторської» закінчився ще до розвалу СРСР. Її оригінальна рецептура була розроблена в тридцятих роках, коли передбачалося, що нею будуть годувати в санаторіях і лікарнях. Звідси і назва.
Полягати вона повинна була на 70% свинини, 25% – яловичини, 3% – яєць і 2% – коров’ячого молока. Махінації зі складом почалися вже в шістдесятих. Спочатку стали допускати використання не самого добірного м’яса, аж до шкіри і хрящів, потім дозволили міняти його на борошно, поки тільки в межах 2%.
За фактом все залежало від нахабства керівництва м’ясокомбінату і якості поставок. Навіть дивно, що при таких умовах в пам’яті народу «Докторська» залишилася символом радянської манни небесної: смачною, доступною і поживною.
Може бути тому, що тоді ковбаса не дозволяла собі при варінні забарвлювати воду в ніжно-рожевий колір, а при смаженні згортатися в трубочку…
Тушонка
Придумав тушкувати м’ясо в банках француз Ніколя Франсуа Аппер у 1804 році, за що отримав особливу подяку від Наполеона. У Росії тушонка з’явилася в кінці 19 століття, але набула поширення тільки під час Першої світової.
В СРСР вона стала культовою ще в Громадянську війну, коли доїдали царські запаси. За весь час існування Союзу консервні заводи працювали на повну потужність і тушонка стала звичайним блюдом на сімейному столі і в їдальнях.
У дефіциті вона опинилася вже в більш пізній період. Той, хто одного разу спробував картоплю, в яку висипали банку «правильної» тушонки і потомили його на повільному вогні півгодини, не забуде цей смак ніколи.
Навіть зараз, коли свіже м’ясо продається вільно не тільки на ринку, що виросли в ту епоху господині мрійливо завмирають в супермаркетах перед полицями з консервами. Буквально на хвилину, а потім в жаху тікають, бо нинішні зразки зовсім не ті.
Цукерки «Пташине молоко»
З’явилися вони в СРСР тільки в 1968 році. Міністр харчової промисловості Василь Зотов спробував ласощі в Чехії і загорівся ідей налагодити його випуск у нас.
Так як платити за авторський рецепт ніхто не хотів, провели спеціальний конкурс, який виграла кондитер з Владивостока Ганна Чулкова. Практично відразу виробництво освоїло більшість фабрик по всьому Союзу, і цукерки з’явилися на полицях радянських магазинів. З’явилися, щоб тут же зникнути.
Невелике відео з кінофільму «Шкільний вальс» 1978 року нагадає нам про ті часи, коли «Пташине молоко» треба було «діставати»:
Коробка «Пташиного молока» служила своєрідною валютою, як і пляшка горілки. Їх дарували лікарям, вчителям і всім іншим потрібним людям. Ласували ними і самі, але по святах.
Природно, такий популярний бренд продовжує існувати і в сучасній Росії. Ось тільки смак сучасних цукерок підводить, і таким попитом вони не користуються.
Напій «Тархун»
Вітчизняні газованої води не дуже цінувалися в СРСР. Навіть справжнім дефіцитом вони стали лише в останні роки, коли буквально все пропало. Черги шикувалися, коли в магазини завозили ліцензійну пепсі-колу. Після розвалу Союзу імпортні бренди моментально витіснили звичні «Дюшесы», «Байкалы» і «Тархуны».
Усвідомили втрату набагато пізніше, вже в нульові. Тоді багато виробників почали випускати сучасні аналоги радянських напоїв, але результат від змішування різних ароматизаторів і барвників відверто розчарував.
Втім, освіжити в пам’яті смак натурального «Тархуна» можна. Під грузинським брендом «Натахтарі» випускають дуже схожу газовану воду. У Німеччині практично повний аналог, тільки менш солодкий, випускає компанія Wostok. Що цікаво заснував її німець, який в кінці вісімдесятих працював у Москві і застав справжні радянські лимонади.
Кисіль в брикетах
Традиційне російське блюдо в радянську епоху істотно змінилося. По-перше, перетворилося в напій. А по-друге, у великих містах майже перестали готувати його самостійно і купували в брикетах.
Появою цього напівфабрикату радянські люди також зобов’язані армії, на постачання якої була орієнтована і харчова промисловість. Дуже швидко поживний напій полюбили в школах та робочих їдалень. Готували його і вдома, страва істотно економило час: розмолоти, додати води і проварити все займало всього двадцять хвилин.
Діти поступали ще простіше: вони брикети просто-напросто гризли. З урахуванням того, що магазини були буквально завалені киселем, а коштував він дешевше морозива, робити це можна було і без дозволу батьків. Зараз такі гурмани навряд чи знайдуться. Плодові і ягідні екстракти замінили смаковими добавками – і на користь це не пішло.
Квас
Унікальний національний напій випускали в часи СРСР у величезних кількостях: у 1985 році тільки в Росії статистика показала 55 млн декалітрів. Квас виробляли в основному влітку і робили це в промислових масштабах.
На спеціальних заводах готували квасне сусло, яке сгущали і відправляли по всій країні. На пивзаводах його розводили водою, додавали цукор і дріжджі і зброджували. Готовий продукт не пастеризовали, в результаті він поступово дображивал. В бочках безалкогольний квас вже був з фортецею в 1,2% мас.
В дев’яностих, як і газовану воду, квас стали робити з «хімією», а виробництво натурального продукту впало до 4,9 млн декалітрів (1997 р). Але і він зовсім не нагадував радянський. Замість бочок його стали розливати в пластмасову тару.
Враховуючи поширення через магазини і необхідність підвищення терміну зберігання, продукт почали пастеризувати і додавати консерванти. Квас за шість копійок у велику кружку залишився в минулому.
Соки в банках
Навряд чи хто-то в СРСР передбачав, що пройде двадцять років і звичайні радянські соки в трилітрових банках будуть шукати в магазинах. Ставлення до них тоді досить прохолодним.
Коли полки вже практично спорожніли, березовий і яблучні соки залишалися на них німим докором системі торгівлі. Та й мало хто вважав їх смачними.
Дорослі і діти цінували екзотичні тропічні фрукти з яскравою іноземній наклейкою. Тому витіснення потворних банок сучасними тетрапаками ніхто навіть не помітив. Згадали про них вже в двадцять першому столітті, коли технології виробництва в цілому істотно змінилося.
З фруктів і ягід стали робити концентрати, які потім просто розводять водою. Вважається, що це ніяк не впливає на його смак, але ті, хто пробував натуральний продукт, з цим не погоджуються.
