Портвешку б вам, пане

19

У мене своя точка з продажу розливного пива. Клієнти просто диво:

— Пиво є?
— Є. (Ні, блін, я тут просто так сиджу замість того, щоб працювати.)
— А почому?
— Ось ціни на плакаті. (25 сортів пива перераховані на плакаті 2 х 2,5 м, а на стійці лежить з десяток листків з цінами.)
— А яка гарна?
— На смак і колір, як говориться. (Розливне пиво поганим не буває!)
— А пиво свіже?
— Звичайно.
— А чим відрізняється ціна «з тарою» від ціни «без тари»?
— Якщо зі своєю пляшкою прийдете, буде ціна «без тари», розумієте? (Е-мое, пляшка три карбованці коштує!)
— Че-то дорогувато…
— Ну так ціна ж за півтора літра вказана.
— (з виглядом «гуляти, так гуляти») «Білий Ведмідь»! (Найдешевший сорт з тих, що у мене є.)
— Ви знаєте, на жаль, «Білий Ведмідь» скінчився — поки не привезли.
— Зовсім закінчився?
— Зовсім. (Ні, я його ховаю!)
— Ну гаразд… А в кухоль наллєш?
— При всьому бажанні не можу — закон вийшов, що в гуртки можна наливати тільки в барах і кав’ярнях.
— А-а-а… Ясно…. А в склянку?
— І в стакан теж не можна. (І в чарку, і в тарілку.)
— А он там пиво дешевше… Чому у тебе дорожче? Візьму там.
— Вам видніше. (Скотина! А чого ж ти мені тут мізки ширяв?)

У день заявляється за п’ять-шість таких хлопців. Задовбали!