Помилочка вийшла

173

Буквально сьогодні.
З ранку мені потрібно було змотатися до поліклініки.
Виходжу на вулицю — легкий мороз, сніг. Машини припорошило снігом. Підходжу до своєї і намагаюся відкрити замок. Не піддається. В принципі, останнім часом він у мене часто не піддавався,а відремонтувати руки не доходили. Не біда, думаю. Тикаю на сигналку — не працює. Приїхали. Акумулятор здох. Стою, тихесенько сумую, намагаюся все-таки відкрити ключем, щоб зняти акумулятор.

Перервав мене грубуватий голос.
— Че, ніяк?
Обертаюся, і бачу, стоїть поруч мужик. Обійшов мене, нахабно так сперся на багажник моєї машини і шкіриться по-ідіотськи. Не відриваючись від процесу, відповідаю:
— Як бачиш.
— Не піддається?
— Не-а.
— Далеко збираєшся-то?
Тут я вже напружуюся. З ранку я взагалі не дуже, а тут ще співрозмовник нахабний такий, цікавий. Напевно, грошей хоче. Потихеньку закипаю, зауважуючи, що він ще й сніжок з машини змітати починає.
— Слухай, тобі чого? Хочеш допомогти?
— А чого немає? Допоможу.
Підходить, відсуває мене, дістає свій ключ і оп-ля. Траля-ля. Відкриває. Мабуть, за моїми пятирублевым очам він розуміє, що до мене не доперло і пояснює:
— Це — моя. Я тобі її не віддам. А свою шукай. І більше не втрачай.
Розумію всю дурість ситуації, серцево вибачаюся і бочком звалювати.
П. с. Я часто паркую машину в цьому місці і в цей день, мабуть, від недосипу, а може на автоматі, мозок прямо привів сюди.
А мужику за терпіння і розуміння спасибі. Інший міг би і менш адекватно відреагувати.
Автор Filin225