Помилкова тривога в авіаційному полку або Чув дзвін, та не знав де він

26

Рідко яка тиждень у нашому авіаційному полку обходилася без навчальної тривоги. Як правило, оголошували її пізно ввечері або рано вранці. Ось і це ранок ознаменувався черговою навчальною тривогою, після якої наші офіцери довго сміялися.

Усе розгорталося за звичайним планом: прибуття на КП начальницького складу, збір льотного складу на постановку задачі, вибуття техніків на матчастину. Само собою оповіщати всіх офіцерів по телефону в ті часи було просто фізично неможливо, телефони в військовому містечку були тільки у керівного складу і небагатьох обраних. Ті, кому не пощастило мати даний засіб зв’язку в своїх квартирах, оповіщали через посильних. Командир першої ескадрильї підполковник Баранов до числа таких обраних чомусь не ставився. Можливо тому, що прибув у наш полк зовсім недавно.
Важливо відзначити: на нашому аеродромі та у військовому містечку розташовувалося відразу два авіаполку: наш авіаційний полк винищувачів-бомбардувальників, яку всі називали просто «винищувального» і полк дальньої авіації, так звані «бомбери». Техніка розміщувалася на одному аеродромі, тільки в різних його кутках, ну а офіцери обох полків жили в багатоквартирних п’ятиповерхівках, причому найчастіше квартири офіцерів обох полків розташовувалися в одному будинку і навіть на одному сходовому майданчику. У кожного солдата-посильного була спеціальна картка посильного із зазначенням військового звання офіцера, його прізвища і домашньої адреси. Як правило, посильні добре знали свій маршрут, закріплених за ними офіцерів і могли оббігти його із закритими очима. Але в той ранок все пішло за законом бутерброда, який, як відомо, падає чомусь завжди маслом вниз.
Посильний підполковника Баранова захворів і його картку вручили першому подвернувшемуся під руку молодому солдату, який з завзяттям перволітка кинувся по своєму маршруту. Якихось особливих проблем з адресами у новенького посильного, по ідеї, бути не могло, так як всі його підопічні жили в одній «истребительской» п’ятиповерхівці. Всі, за винятком нового командира ескадрильї. Той жив неподалік, але у іншому будинку. А в «истребительском» будинку в квартирі з таким же номером благополучно обретался офіцер бомбардувального полку, і теж в чині підполковника. От у цю квартиру і постукав у той ранок безглуздий посильний від винищувачів, не звернув увагу на те, що його офіцер живе зовсім в іншому будинку. І коли йому відповіли через двері, крикнув стандартну фразу: «Товаришу підполковник, тривога!»
Жодних сумнівів у який отримав сигнал підполковника не виникло, і він, як усякий виконавчий офіцер негайно прогнав залишки сну, швидко привів себе в належний даному випадку вид і жваво відчалив у свій полк. Наш же підполковник Баранов, ні сном, ні духом про це не відав, в цей час спокійно додивлявся ранковий сон.
Подальші події у обох полицях можна було охарактеризувати одним словом: трагікомедія. В полку «бомберов», куди прибіг його офіцер, екіпірований як годиться по тривозі, чергова служба стримано посміялася, вважаючи, що трапилося чиїмось розіграшем. Ну а нашому комполку винищувачів було не до сміху: час іде, а командир бойового підрозділу невідомо де і невідомо що з ним.
Підполковник-бомбер, оскільки ранок був ну зовсім вже раніше, висловивши присутнім все, що він думає з цього приводу, відправився додому в надії додивитися залишок сну, а наш командир полку суворо вимагав перед свої очі незрозуміло де бовтається комэска. Вільних людей під рукою не було, тривога все-таки, тому на пошуки запропавшего комэска-один спішно відрядили все того ж солдата, якого посилали раніше. Той, будучи повністю впевненим у правильності свого маневру, знову добіг до знайомої йому двері квартири підполковника-бомбера, постукав і на запитання господаря квартири про причини його занепокоєння, повторно запросив на побачення з командиром полку, додавши, що той прямо-таки жадає побачити свого підлеглого. Довго сперечатися господар квартири не став, справедливо розсудивши, що тут явно щось не так і вважав за благо не баритися, особисто з’ясувавши у свого начальника, що ж все-таки відбувається. Словом він знову відбув второваним адресою на командний пункт свого полку. А повернувся на аеродром посильний, з чистою совістю відзвітував про виконання завдання, додавши, що своїми очима бачив офіцера живого і здорового. Зрозуміло, що свого комэска-один він в обличчя не знав, так як прибув у полк зовсім недавно і ще не освоївся з командним складом.
Повторне ні чим не обґрунтоване явище підполковника-бомбера на КП свого полку в настільки невизначену годину і дані їм пояснення про причини візиту викликали у чергової зміни зовсім вже непристойний пожвавлення. Тільки пальцем біля скроні ніхто не покрутив з поваги до його званню. Але тема для обговорення цього явно виходить за рамки буденності події міцно зайняла в умах його свідків почесне перше місце. Цього разу, жорстоко обманутий і осміяний усіма підполковник, таки дочекався прибуття свого командира з тим, щоб нарешті усвідомити, що він став жертвою то фатального збігу обставин, чи чиєїсь недоброї жарти, незлим тихим словом пообіцявши розібратися з жартівниками.
Само собою, що збір по тривозі в нашому полку в той ранок пройшов без участі законного командира першої ескадрильї, що явно не сприяло підвищенню його репутації в очах командира полку. І лише очна ставка комэска-один зі злощасним посильним і послідував за нею детальний «розбір польотів» врятували його від неприємних наслідків. Після цього всі посильні в обох полках під наглядом своїх старшин ще довго тренувалися обходити закріплені за ними адреси офіцерів. Щоб уникнути так сказати…