Нот лукинк гут

143

Я шукаю роботу третій раз за останні півроку. Словосполучення «тупий ейчар» у мене вже стало черговим жартом. Ні, ну якщо ти не вмієш працювати з людьми — іди в іншу сферу. Мало того, що вони вічно тараторять тобі одні і ті ж запитання на кшталт: «А ким ви себе бачите через десять років?», не слухаючи твоїх відповідей, так вони ще й виявляють абсолютно очевидну некомпетентність. Цим же грішать і інші оцінювачі моїх знань і навичок: керівники, їх помічники, навіть охоронці.

Опис вакансії. Головне — випендритися! Чим більше іноземно-незрозумілих слів, тим краще! А ще можна використовувати НЛП, щоб вже точно здавалося, що фірма крута і офігенна. Що вона не приймає резюме від всяких там лохів неписьменних і дурнушек-лохушек. Тому вони виділяють вимоги до грамотності жирним курсивом і просять резюме без фото не надсилати. При цьому, Боже, скільки помилок в описі вакансій! Одного разу я не полінувалася навіть відправити супровідний лист з виправленнями, до того мене роздратував «високий середній бал диплома». А прийдеш і побачиш часом, який офіс чекає «співробітницю модельної зовнішності», в якому навіть шафи зайвого немає для відвідувачів, і стає прикро за дарма витрачений час.

Найсмішніше — перевірка мовних знань. Якби ви тільки могли собі уявити, як смішно, безглуздо і обурливо виглядають листи секретарів і кадрових співробітників англійською мовою, які приходять з великих організацій! Ось, наприклад, у листі однієї молоденької кадровички з відомого англійського агентства з філією в Москві я знайшла п’ять помилок, причому не в найскладніших випадках. Чому я, випускниця інязу, не можу собі дозволити відправити ділове лист, не перечитавши його? Ти сумніваєшся — ну подивися, перевір, запитай! Піпл схаває? Ні, дура, нормальний піпл тебе оборжет, як мінімум.

Ще одна така звездень мене сьогодні собеседовала. Мало того, що вона зробила, як мінімум, три помилки в часах (один раз я навіть в тон її помилку відповіла, щоб не виглядало, ніби я поправляю, але другий і третій — вже не змогла), так вимову було, як у першокласника. Блін, невже так лінь вимовляти носовий звук? Обов’язково говорити: «дуинк», «лукинк»? Чому я, чуючи свою мовленнєву помилку або помарку, прагну відразу ж поправитися? А вона й вухом не вела, та ще й не все розуміла з моєї промови явно…

Одна зірка, пам’ятаю я, перевіряла знання іспанської у мене і заявила відразу: «насправді я сама іспанської не знаю, просто бачила цей текст 154 рази і пам’ятаю приблизно, як дівчатка його переводять». Подумки я загасила світло.

А знаєте, що найприкріше? На двох попередніх роботах до моїх помилок було підвищену увагу чіплялися навіть до опечаткам у внутрішній розсилці. Але на обох намагалися залишити. Різними способами, кажучи, що видно, як я намагаюся і намагаюся працювати. І ось я шукаю роботу. В третій раз. А ось такі працюють — і нічого, нормально.