Не відбирайте у психоаналітиків їх хліб

42

Добра всім задолбавшимся! Мені двадцять два роки. І я «замкнута», «сором’язлива», «нетовариська», «мовчазна», «з дивацтвами» і так далі. А задовбали нині ті особистості, які люб’язно обдаровують мене цими характеристиками. Ви довели мене до реальної соціофобії, товариші.

Навчання в школі. Мені нецікаві обговорювані теми поп-індустрії в переказі підлітків, я в цей час захоплююсь англійською класичною літературою. І тому «неговіркою». Ну не вмію я, дурний дитина, грамотно говорити про стосунки, особливо в п’ятому класі.

Навчання в коледжі. Більш близька мені атмосфера. Більш-менш розуміють мене люди. Кажу в міру, не тріскочу без угаву, бо вважаю, що краще менше, та цінніше. Але, отримую характеристику «мовчазна», прихопивши з собою в подальше плавання кілька близьких і хороших друзів. Для них я ніби і не дуже мовчазна.

Перша робота. «Замкнена». Батюшки! Що ж Ви хочете від мене, мила пані, яка працює директором на зароблених рублях нового чоловіка? Так. Бажання поговорити про особисте і навіть про колір шпалер у вашому офісі у мене немає. Можливо тому, що я Вас вперше бачу, і це співбесіда. І так, в ім’я розмови про глобальні проблеми жіночого колективу, я, як некурящий алергік, не хочу вибиратися за компанію в курилку.

Друга робота. Ееех, та що вже тут скажеш… Тут я взагалі «людина-барахло». Вгадайте-но чому? Та не обговорюю, що приготували в їдальні, не люблю говорити про погоду і про інших важливих речах. Я — «скучняга» така! Говорю тільки по справі.

Родичі. «Вона соромиться». «Не їсть, тому що соромиться». Так, Евпатий Коловратий! Так. Я соромилася в дитинстві. А зараз, товариші, я Екшн сно не хочу їсти. Або, на худий кінець, нічого обговорити з передбачуваними співтрапезниками.

Так. Визнаю, що я не ас спілкування. У мене іноді може не вистачити такту, не відмовлятися від застілля тільки для того, щоб нікого не образити. Але де, в якому питанні я вас ображала ще? Я визнаю, що багато мовчу, виглядаю на першій зустрічі може бути навіть замкнутою або ще який. Але яке право ви маєте малювати мій психологічний портрет? Хіба Я просила вас допомогти мені розібратися у моїх людських, емоційних та інших якостях? Враження від першої зустрічі, а також від наступних, не дає вам права судити людину і висловлювати свій вирок йому в обличчя. Тим більше, що вам не дали на це дозволу. Якщо вам від цього стане легше, сходіть в свою курилку і обговоріть від усієї душі і мови мою замкнуту особистість.

До чого я це? Мені жахливо все це остогидло. Всі спроби змінитися, стати як усі «погодні критики», були невдалі. Я щиро намагалася втиснутися в образ такого собі, свого в дошку, людини. Але, це була вже не я. А бути собою мені не даєте ви — товариські люди. Ми всі різні, мовчазні й балакучі, високі і низькі, худі і повні. Це все не недоліки і не якісь відхилення. Це властивості та відмінності кожної людини. А мене просто душать своїми «нормальностями». Я — «ненормальна», тепер другий місяць сиджу вдома в депресії і не знаю, як себе з неї витягти. Тому що кожен другий норовить зробити мені зауваження.

Так. Так! У мене тепер комплекси. Всім дякую. Задовбали.