Не проходьте повз, люди…

29

Бабуся просто стояла в тамбурі на вході в ринок і дивилася на що проходить повз потік людей. Проста чистенька охайна бабуся, одягнена в старомодне пальто, напевно куплене ще у часи СРСР. На вигляд їй було десь за 80.
Ні, вона не просила милостиню, просто стояла і дивилася. А поруч до стіни притулена тростинка і на ній висів простий домотканий килимок. Я вже її бачив як то , на цьому місці з тиждень тому, але тоді просто пройшов повз, тільки десь у свідомості відобразився її образ. А тут що то мене затримало
«Ви продаєте килимок? Скільки коштує?»
В очах старенької з’явилися іскорки пожвавлення … «200 руб милок, візьми, недорого адже»
Мені цей килимок, чесно сказати, зовсім ні до чого. Правда дочка у себе на квартирі їх стеле подекуди. Але я абсолютно байдужий до такого прикладного мистецтва. Але в очах бабусі світилася надія … А раптом купить
Я б і так віддав ці 200 руб старенькій , але видно було, що вона сором’язлива і не проситиме милостиню. А тут ніби як плата за працю.
Купив я цей килимок і лежить він зараз у мене в машині. При погляді на нього я виразно пригадую, як старенька, затиснувши в руці два папірці, взяла паличку і накульгуючи пішла на ринок. Напевно купити що-небудь собі з продуктів
А прийшовши додому, гордо скаже дідові: «Ось бачиш — я мисливиця»
І сяде в’язати новий килимок і через пару днів знову буде стояти на тому ж місці, чекаючи. А може хто з Вас буде проходити в цей момент повз
Так купіть цей килимок… 200 руб погоди не зроблять. Зате скільки радості принесе це старенькій.

(Відредаговано в 2019-02-25 23:00:08)