А мене нещадно задовбали люди, які далі своїх проблем навколишній світ не бачать, не сприймають і відмовляються розуміти.
Передісторія. Трапилося мені десь в метро або у вимушеній перекус быстопита підчепити кишкову інфекцію. Перший день думала — звичайне отруєння і саме пройде. На другий довелося поїхати по роботі за партією футболок. Складно, ледве ноги пересувається, ну нічого, це єдиний виїзд, а потім додому — доліковуватися.
Несу два пакета футболок, не важко, але при підході до метро мене скручує так, що в очах темніє. Шукаю перила, сідаю навпочіпки поруч з входом в метро. Однією рукою тримаюся за залізяку, інший притримую пакети.
Якщо ви часто бачите людину, скрученого в три погибелі просто так яка присіла відпочити — кидайте в мене камінням. Але тим не менш, саме до мене підходить жінка (навколо досить багато народу — середина дня). Я піднімаю голову готова її заспокоїти, що швидка мені не потрібна і зараз пройде. Але у нас відбувся інший діалог.
— Дівчина, а не підкажете, як пройти…
— (крізь зуби) Ви бачите, що мені погано? Ви думаєте, нормально саме у мене зараз щось питати?
Дама з коротким вибаченням ретирувалася. Запитати, чим можна допомогти, подумати про іншу людину… Це занадто складно для таких індивідів. Адже світ крутиться навколо них, а чужі проблеми — це декорації їх життя і ставитися до них хоч з якоюсь повагою безглуздо.
