Ми перемогли, малюк!

55

Доброго дня. Все тут плачуться, а я похвалюся. Відтепер я на іншій стороні барикад: я вперше в житті хамськи задовбали людини, який мені нічого не зробив і насолоджуюся виробленим ефектом.

Взагалі-то я збиралася з духом майже два місяці. У вересні сусідська дівчинка пішла в школу і бабуся тепер кожен день робить з неї уроки. Педагогічний геній цієї зычногласой дами безперервно породжує перли на кшталт: «Один десяток — це скільки? Скільки буде один десяток? Чого мовчиш, дура ти тупа?» Знаєте, навіть вища технічна освіта не допомогло мені здогадатися, що очікується відповідь: «Один десяток — це буде десять».

Кожен сеанс приготування домашнього завдання перетворюється в півтори години безперервного крику і образ, від яких не сховаєшся. Навіть я, перебуваючи в іншій квартирі, не можу пригадати таблицю множення під цей акомпанемент. Пауз «на подумати» для дитини в ньому не передбачено. Під кінець зазвичай дівчинка не витримує і з плачем тікає, а жінка бігає за нею, ловить і лупить. Так, від душі, що чути навіть мені. І при цьому примовляє, що відучить онуку лінуватися.

Тиждень тому я не витримала і хоч це не в моїх правилах, сходила в цей концтабір та розповіла люблячої бабусі про вплив гормонів стресу на пам’ять і мислення. Заодно розкрила їй очі на те, що вона формує з «дитини, який не хоче вчитися», дитину, яка просто не може. Описала в деталях пару останніх виховних спроб, щоб вона не сумнівалася в якості чутності. І обіцяла зателефонувати в міліцію при наступному сеансі рукоприкладства. Сусідка вслід кричала, що я «теж хороша» і що вона «все про мене знає».

Ех, треба було повернутися і послухати, чого ж я про себе такого не знаю, крім того, що я істеричка, яка лізе не в свою справу і нічого не розуміє у вихованні. Ну да ладно, скоро весь під’їзд буде про це говорити і до мене теж Екшн де.

Вже тиждень не чути ні зойків, ні ридань. Я все-таки задовбали цю горе-репетиторшу. Сподіваюся, вона згадує мою кислу мерзенну пику кожен раз, коли відкриває рота. І як же я щаслива цим фактом!