Малюк? Котить!

33

Довелося мені якось влітку попрацювати в міському парку атракціонів на автодромі. Це така спеціальна площадка, на якій можна їздити на невеликих електричних автомобілях, стикатися одне з одним і гоготать. З того літа я переконаний, що в моєму місті кількість дебілів перевищує кількість адекватних людей.

Хочу розповісти, як виглядає пересічний відвідувач цього атракціону. Починає він з того, що підходить до табличці з написом «Автодром. Вартість квитка — 80 руб.» і запитує, як називається атракціон і скільки коштує квиток. Зайнявши машину і посадивши поруч свого кіндера, він відмовляється його пристібати: так веселіше. Погоджується, коли йому показують банку з молочними зубами.

Далі — найцікавіше. Машина впирається в стіну. Що будемо робити? Крутити кермо до упору, щоб її розгорнути? Немає. Краще виліземо з машини і спробуємо відтягнути її від стіни руками або ногами. Зупиняю атракціон, прошу покинути майданчик. Відвідувач знову заперечує: адже він заплатив за квиток, і виганяти його я не маю права. Ага. Я тільки в тюрму сісти маю право, коли стоїть на майданчику мудака хто-небудь в’їде і зламає йому ноги.

Сотню разів на роботі повторювався один і той же діалог:

— З грудними дітьми не можна. Атракціон для дітей старше п’яти.
— Вам шкода?
— Ну так. Якщо дитина розіб’ється, мені буде шкода. А вам?
— Адже Я його тримати буду.
— Сходіть на американські гірки, туди навіть на дев’ятому місяці пускають, грудного і поготів пустять.

Йдуть. Деякі повертаються і матюкають за те, що обдурив.

Вони роблять квадратні кулі, коли дізнаються, що з морозивом, солодкою ватою та шашликами, кататися їх не пустять. Вони відкривають хвіртку і штовхають своїх дітей на майданчик прямо під час роботи атракціону. Вони дебіли. Я їх зневажаю.