Lost in translation

507

Я читаю книжку. Чудову книжку чудового автора, одну з середини серії. Я вже звикла до того, що в тексті книг повно авторських приміток — чудових невеликих приміток, які доповнюють і розширюють відбувається. І ось на сторінці з’являється одне посилання, друга…

Але чу! Що це, Беррімор? Замість авторських пояснень я раз за разом виявляю вкрай змістовні примітки перекладача в дусі «я переклав це ім’я так тому, що в оригіналі воно звучить співзвучно ось цього», «це смішно тому, що тут, напевно, відсилання до культового твору Куросави», «це я назвав так, а не ось так тому, що мені здається, так краще». Половина імен героїв разюче відрізняється від їх же імен в півтора десятках книг цієї серії тому, що «я виправив».

Дорогий і глибоко нешанований перекладач! Якщо ти так впевнений у своєму радикально нове бачення імен і назв — перекладай мовчки. Не треба після кожного десятого слова сором’язливо встромляти посилання на оригінальну версію. Якщо ти не впевнений у своїй роботі — візьми імена з класичної версії перекладу, теж мовчки. Якщо ти перекладаєш навмисне неграмотну мову, не треба переводити її на грамотний російська, сором’язливо помінявши полбуковки, і в примітці розписувати, як в оригіналі все навмисне неграмотно і в чому сіль жарту.

Я не прочитала і шостий частини книги, коли зрозуміла, що більше не можу плентатись по лабіринту твого нав’язливого монологу. Судячи з відгуків, я така не одна.

Будь ласка, зрозумій: нікому не цікаво, які культурні відсилання ти вгледів у тексті. Читач не тупий, і особисто я бачу їх навіть більше, ніж наотмечал ти. Нікому не цікаво, чим ти керувався, коли переклав ім’я так, а не так, і ніхто не хоче знати, чому ця смішна жарт. Все лише хочуть читати.

Якщо це і вівсянка, то та, яка виявляється за шиворотом.