Володію невеликим книжковим магазинчиком. Найбільше дістає незнання елементарних правил пристойності. Спеціально для тих, хто не знає, що в магазини і громадський транспорт не можна заходити, жуючи морозиво, біляш і попиваючи пиво, ми написали на дверях: «Вхід з їжею і напоями заборонено». Не допомагає. Дама бальзаківського віку заглядає і запитує:
— А якщо у мене в сумці морожена риба, мені теж не можна заходити?
Кожен другий запитує, чому не можна, а коли пояснюєш, що випадково можна зіпсувати товар, починають обурюватися, що вони не зіпсують, і тут же жирними руками лізуть гортати книги.
Ще дістав вічний діалог:
— Мені з цієї книжечки треба одну сторінку, можна я її візьму на п’ять хвилин і збігаю зроблю ксерокопію?
— Ні, не можна.
— Чому?
— Тому що книга нова, а при копіюванні вона псується.
— Ну що вам, шкода, чи що?
— Ну ви ж не просіть у магазині дати вам поносити плаття на один вечір?
— Це інше.
А як дістали прохання в дусі:
— Можна я візьму цю книжечку, прочитаю швиденько і завтра поверну, як нову?
Ні, панове покупці, не можна. Щоб взяти почитати і завтра повернути, йдіть у бібліотеку.
Ціни ми тримаємо одні з найнижчих в місті. Весь час запитують, чому книги коштують так дорого — адже в радянський час було так добре, коли книгу можна було купити за рубль двадцять! — і обурюються, що «торгаші» на них наживаються. Коли пояснюєш, з чого складається ціна на книгу, не вірять ні в яку.
Ще був випадок. Чоловік з дружиною стоять, гортають брошурки по будівництву, ціна кожної — 13 рублів. Чоловік каже:
— Давай візьмемо ось цю?
Жінка довго роздивляється брошуру, потім дивиться на цінник:
— Ти що? За такі шалені гроші?!
