Доброго дня. Я студентка Знаменитого Вищого Навчального Закладу. Я одного разу вже висловлювалася з приводу окремих екземплярів педагогічного складу, але на цей раз мій лічильник здивування і обурення зашкалив.
Нешанований викладач квантової хімії! Коли ти припер на лекцію журнал «Квант» в стані «антикваріат» і всі півтори години читав нам вголос біографію вченого, відпускаючи вголос коментарі про красу французької мови, я здивувалася. Коли до цього ти додав міркування про призначення дівчат, яких слід питати не так строго, як хлопчиків, і аналіз наших розумових здібностей (квантової хімії додати тобі в голову не прийшло), я перестала відвідувати твої лекції.
Здавалося б, і що тепер?
Я сиджу на невеликого масштабу наукової конференції. Хто додумався посадити тебе в журі, я не знаю, але сподіваюся, що йому вже досить соромно — а конференція тільки почалася. Ти зайнятий виключно тим, що вважаєш вигуки, вжиті доповідачем, і озвучуєш це після фрази: «чи Є якісь запитання?» Дуже, знаєш, цікаво аудиторії і приємно доповідачу дізнатися, скільки разів він сказав «ну» і «е». Ще тебе обурює використання загальноприйнятої наукової термінології: «Ні, ну що це таке — сайт зв’язування? Ви не можете сказати по-людськи?» Не знаю, як іншим стороннім людям смішно, а мені соромно. Соромно і прикро майже до сліз, що тобі я зобов’язана приділяти час, увагу, повагу, а також здавати іспит.
Мене не цікавить, чи давно ти впав у маразм. Мене не хвилює, яка у тебе пенсія. Я вийду з аудиторії і піду збирати у одногрупників підписи, щоб звільнити тебе від викладання. Досить це терпіти.
