Космічний яблучний слон

473

Я майстер аплікації. За освітою — психолог, пишу кандидатську роботу на тему соціальної адаптації відстаючих дітей. В даний час працюю в інтернаті для дітей з відхиленнями у розвитку. Викладаю у всіх дітей, від вкрай важких до прикордонної групи. Кілька разів на тиждень проводжу індивідуальні домашні заняття за гроші. Так як платять мало (читай: не платять взагалі), кручусь, як можу: напружую спонсорів, батьків, вихователів та інших чуйних людей. Часто витратні матеріали доводиться купувати.

— Чи Не легше роздрукувати на принтері, ніж корячитися з півночі?

І що тут скажеш? Судячи з усього, тебе мама теж роздрукувала на принтері. Чорно-білому. Матричному. Найстрашніше, що це говорить колега.

— Ой! Що ти його так старанно вирізаєш? Вони ж дауни, їм все одно!

Ну так, звичайно ж, усі, хто потрапляє в спеціалізований інтернат — дауни. Їм все одно, на що буде схоже яблуко — на кавун або на космічний корабель. До речі, у мене є дівчинка з ДЦП, так вона в 16 років вивчила два іноземних мови. А ти?

— Нереалістично. Тут підрізати, тут підмалювати, тут взагалі пропорції не збережені.
— Сідай, допоможи.
— Да ладно, мені треба бігти (мама захворіла, фігня це все, мені за це гроші не платять).

— Ой! Нам в садочку дитині задали намалювати кошеня, давай ти швиденько зробиш!
— N доларів — і в середу я буду в вашому розпорядженні. Ні? Дорого? Ви хотіли безкоштовно? Сьогодні? Зараз?

— Поясни мені швиденько, як зробити такого слона?

Що значить «швиденько»? Цей слон увібрав в себе два ватману папери і місяць роботи. Це складна об’ємна аплікація, де важлива кожна деталь, кожна паличка і кожна дірочка. Мені тобі план намалювати слона?

— Дивись, тітка щось робить цікаве. Піди до неї, а я поки в магазин швиденько заскочу.

Тітка робить тюльпанчики. І до 16:00 тітці треба зробити ще двісті тюльпанчиков. Разноцветненьких. І мені ваш, матуся, магазин з вашим примхливим дитиною, який намагається все порвати, потягти і облизати, на фіг не здався.

— Ой, це просто, і я так можу! А я в дитинстві…

Моги собі на здоров’я. Так, я сиджу в парку на очах у всіх, але це не означає, що я мрію про спілкування з вашим чадом і з вами особисто. Мені просто ніде більше.

— І скільки тобі платять?

А яка вам різниця? Вас це гризе? Пішли в пень з такими питаннями. Я б і вашу зарплату віддала, щоб частіше бачити просвітлені обличчя дітей в той момент, коли у них щось виходить. Люблю своїх діток всім на зло!