Поборники тверезості та здоров’я нації виступають за заборону продажу алкоголю до 21 року, а то і взагалі за повну заборону. Люди, ви серйозно? Якщо вірити усім цим оракулам, я повинна була до своїх 30 років спитися і валятися під парканом.
Гени мені дісталися найгірші: по жіночій лінії в роду дуже багато жертв зеленого змія. Справжніх залежних, для яких день без пляшки — даремно прожитий день.
Так вже вийшло, що вино я перший раз спробувала роки три-чотири: поки гості під час чергового свята вийшли «на перекур», я швиденько вжила всі красненьке, що залишалося в чарках на столі. Не пам’ятаю, навіщо я це зробила — то з цікавості, чи то пити хотілося, — але пам’ятаю, що ніякого відрази не зазнала.
Росла я в 90-е, час нужди і поневірянь, як прийнято зараз говорити. Так що психологічна обстановка була сама несприятлива. За будинком у нас був пивний ларьок, і мама — о жах! — іноді давала мені сьорбнути з її гуртки. Так-так, прямо пиво! Прямо на вулиці! При людях! Але ось дивно: роки йдуть, а алкоголіка з мене не виходить.
А все тому, що батьки прекрасно мене виховали. Ніколи, ніхто і ніколи не говорив мені, що алкоголь — це добре. Так, мені не відмовляли в келиху вина/шампанського по святах, але батьки самі ніколи не пили просто так. А так як ніхто нічого не забороняв, то й інтересу особливого не було — подумаєш, компотик з градусом.
Таким чином, з культом алкоголю відносини у нас не склалися: він сам по собі, я сама по собі.
З 18 років, коли з’явилися кровно зароблені гроші і стало «можна», я почала купувати на пробу різний алкоголь і поступово до 25 років стала більш-менш відрізняти хороше від «хорошого».
А потім сталося страшне: п’ять років тому я влаштувалася в компанію — постачальника алкоголю з усіх куточків світу. У тому числі елітних вин та коньяків. У мене відкрився доступ до дешевого і дуже якісної засобу убивства себе. Знаєте — не відбулося рівним рахунком нічого. Я не стала впиватися вщент, я навіть більше пити не стала — як звичайно, келих-другий вина по святах. Просто вимоги до якості випитого зросли. Та замість пляшки за п’ять доларів з моєї юності я тепер вживаю, як нині кажуть, отруту не дешевше п’ятдесяти. При тому, що ціновий діапазон в компанії дуже великий — є позиції і за п’ять доларів, і за сто тисяч їх же, зелених.
А ось тепер, поборники, поясніть мені, будь ласка, де я упустила свою загублену життя? Де я постраждала від відсутності заборони продажу до 21 року та іншого? Може, справа лише в тому, що батьки займалися мною, а не надали самій собі? При тому, що життя була ох який непростий і вони крутилися як могли.
Так що, перш ніж обстоювати якісь заборони, задумайтеся: якщо ви так боїтеся, що ваші діти не згорнуть на ту доріжку, може бути, замість того, щоб витрачати свій час на боротьбу з вітряними млинами, варто витратити цей час на спілкування зі своїми дітьми? Відірватися нарешті від комп’ютера і приділити їм хоч трохи простого людського уваги?
