Командні ігри

87

«Ви мріяли стати частиною команди цікавого IT-проекту?» Такими словами розпочиналося черговий лист від сайту пошуку роботи. І все б нічого, але ось це «мріяли стати частиною команди» просто люто, скажено задолбали. Ні, не мріяв!

Я прекрасно розумію, що будь-досить серйозний IT-проект вимагає участі багатьох фахівців. Навіть якщо ви супер-пупер-спец і здатні реалізувати його від і до поодинці, неодмінно якась частина роботи здасться вам нудною, нудною, такої, яку краще було б віддати кому-небудь іншому, хто краще в ньому розбирається. Вже однієї цієї причини достатньо, щоб заявляти про доцільність командної роботи, не кажучи вже про час, зусилля і так далі і тому подібне. Тому працювати в команді потрібно, і обійтися без цього вкрай складно і не завжди реально.

Але мріяти?! Та з чого б це?! Сама постановка питання виводить з себе.

Чому я повинен мріяти працювати над цікавим (за умовою завдання) проектом в якості підлеглого?! Не свій стартап створити, не самому особисто гарувати — а «стати частиною команди»?

І це ж не тільки в IT. То тут, то там закликають до чого приєднатися, стати частиною, взяти участь у проекті в якості однієї з 100500 пішаків.

Та ось хоча б гри: в чому різниця між «старими» іграми, і новими? Думаєте, в графіці та вимогам до процесора? Зовсім ні: у тому, що раніше ти грав сам, а тепер ти неодмінно повинен стати частиною команди, інакше і грати-то не зможеш, сама логіка гри не дасть такої можливості.

Не розумію, чому на зміну ідеї самовдосконалення і досягнення своїх цілей майже повсюдно прийшло ось це прагнення «стати частиною чогось», та ще затягнути в юрбу інших.

Не хочу ставати тим, хто мріє про таке.